Крістофер Раєн, Касільда Джета. Світанок сексу. Доісторичні витоки сучасної сексуальності

Жовтень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
577 переглядів

Переклад з англійської Вікторії Наріжної
Київ: Темпора, 2012.

Видана 2010 року у Нью-Йорку й доволі оперативно перекладена по-українському праця антропологів Кристофера Раєна і Касильди Джети рівною мірою може збурити суспільний скандал або стати ліками від усіляких прикрощів або й трагедій у стосунках між чоловіками та жінками. Дослідники пропонують свій спосіб подолання сучасної кризи шлюбу, усування сексуальних розладів, розв’язання деяких феміністських проблем тощо, і покликаються в тому то на прадавній історичний досвід, то на сучасні дослідження людиноподібних приматів.

Подана на початку книжки картина сучасної нещасливої американської сім’ї виглядає приблизно так: у моногамній ядерній родині повільно згасає полум’я пристрасти до партнера і бере гору сексуальне лицемірство і невірність. Чому так? Тому, що людина насправді не потребує інституту шлюбу, а любові не існує? Наша первісна гіперсексуальна природа нікуди не щезла і повсякчас нуртує в нас.

У площині цієї арґументації наочним прикладом для опису ідеальної сексуальної взаємодії виступають мавпи виду бонобо. Втім, можливо, тут відбувається деяка антропологізація тваринного світу. У подібний спосіб французький документальний фільм Люка Жаке «La marche de l’empereur» (2005) демонструє «драму сімейного життя» в парі пінґвінів. Хіба що автори книжки йдуть іще далі: заводять мову про глибинну потребу трансформації самих ідей сім’ї, любові, сексу у контексті полігамії та поліандрії. Такі форми колективного існування, коли жінки та чоловіки перебувають у кількох шлюбних союзах одночасно, зафіксовано у деяких етнографічних групах із мітологічним світоглядом.

Отож сум’яття, невдоволеність і страждання сучасної людини мають сексуальну природу і пояснюються існуванням внутрішнього конфлікту між тиранією культури та справжньою природою людини. Фактично те саме стверджує і психоаналіз, але він обмежується цариною людської психіки, а Кристофер Раєн і Касильда Джета пропонують, так би мовити, еволюційно-генетичне тлумачення.

Лінія пояснення починається ще від становлення аґрарної культури, яка докорінно змінила все в історії людства: суть статусу і влади, соціяльні та сімейні структури, спосіб узаємодії людини з довкіллям, природу воєн. Саме тоді з’явилася приватна власність і вперше набуло значущости питання батьківства. Ці дві ключові події, на думку авторів, спричинили всі сучасні непорозуміння.

Автор «Походження людини» Чарлз Дарвін, еротофоб вікторіянської доби, своєю чергою відповідальний за те, що жіноче лібідо ще й досі перебуває в полоні моральних упереджень і соціяльних стереотипів. Стандартний наратив позиціонує жінку як істоту, що позбавлена сексуального бажання і прагне лише сімейного затишку. Її звільнення автори «Світанку сексу» вбачають у тому, щоби показати і довести цілковиту природність для жінки багатопартнерських стосунків уже на рівні генетичного відбору, де відбувається «змагання сперми».

Стереотипні потрактування «природного» (що також є соціокультурним конструктом, витворюваним у певному історичному контексті) оголошують таку модель соціоеротичних колективних стосунків властивою людині прадавніх часів і прирівнюють до тваринного стану. Ми звикли думати, що сексуальність є антропологічним маркером, а тварини, чиє парування має лише репродуктивну мету, сексуальности не знають. Отже, секс, безсумнівно, є домінантою сучасної культури, яка виокремлює людину з природи і водночас повертає її в дикий інстинктивно детермінований стан.

Історія знає чимало уявних експериментів, спрямованих на опис-витворення духовно розвинутого ідеального суспільства, спільноти з вільними сексуальними стосунками, де ідея сексу просто нівелюється як цивілізаційна цінність. Ідея справедливої колективної власности, яка передбачає спільність дітей, дружин і чоловіків, притаманна багатьом утопістам (від Томаса Мора до Мішеля Уельбека) і є визначальною для комуністичного ідеалу. Давньоіндійські сакральні тексти Веди говорять про такий шлях як про зречення власного еґо. І заклик авторів «Світанку сексу» повернутися лицем до нашої «природи» варто розглядати у цій традиції як спробу встановити соціяльну гармонію.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Листопад 2017
Збірку есеїв, блоґів, авторських колонок російсько-американського філолога та культуролога,...
Галя Василенко ・ Листопад 2017
Чи доречне використання слова «людина» в історії про Авшвіц? Чи можливо вписати «людське» в...

Розділи рецензій