Юрій Косач. Сузір’я Лебедя

Серпень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
195 переглядів

Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017.

Юрій Косач – письменник, уславлений передусім родинними зв’язками з Лесею Українкою та екстраваґантною поведінкою і реґулярною зміною політичних поглядів (принаймні саме такий образ було сформовано дотепер).

До книжки ввійшло два твори. Перший – однойменний роман – написано у 1980-х роках. У ньому Косач звертається до «малої», приватної історії – життя однієї шляхетної української родини напередодні й у перші місяці Першої світової війни. Старий світ в останні дні перед загибеллю. Ідилічне літо в маєтку українських дворян із соціялістичними симпатіями. Прогулянки, дискусії, закоханості, чужі щоденники, розкішний сад, візити до сусідів – усе це було би зовсім ідилічним, якби не постійне відчуття грізних підземних поштовхів, реґулярні підпали, підозрілі скептичні посмішки селян.

До маєтку Рославців прибуває чимало незвичайних гостей, і всі вони мають відмінні, праві чи ліві, але переважно радикальні, погляди на майбутнє. В одному згідні всі: реальності «малоросійських поміщиків» прийшов край. Косач береться зберегти, зафіксувати атмосферу, настрій цієї реальности. Відтак, з одного боку, бачимо уважну й вишукану гру нюансів запаху, кольору, звуку, дотику, візерунки асоціяцій, що створюють об’ємну, естетську картину «останнього безтурботного літа». А з другого – між різними персонажами відбуваються цілком поважні словесні баталії, що надають романові інтелектуального характеру, дозволяють говорити про нього як про «роман ідей». Зважаючи на те, що книжку написано аж у 1980-х роках, а до сьогоднішніх читачів вона приходить тільки тепер, у цьому ідейному аспекті переважають глибоко ретроспективні, підсумкові нотки, що засвідчують виразний скепсис і до, умовно кажучи, соціялістичних, і до націоналістичних прожектів. Усі концепції революційних змін, що їх виголошують герої «Сузір’я Лебедя», на якомусь етапі стають відвертими самопародіями й залишають по собі неприємний присмак сновидного борсання.

Роман багатий на яскраві масштабні сцени, як-от жаске кількаденне полювання, ярмарок, пожежі, що їх улаштували загадкові палії (можливо, леґендарний «син Ґонти»). І загалом він є явищем, що радикально впливає на всю картину української прози передостаннього десятиліття ХХ століття.

Другий текст книжки – повість «Еней і життя інших». Її оповідач – український еміґрант, спостерігач, який прагне фіксувати дійсність, а не змінювати її. Така постава особливо знакова тим, що її обрано в 1940-х роках, а отже, всупереч загальним тенденціям.

Об’єктом спостереження оповідача, який називає себе Енеєм, стала історія з кількома українськими підпільниками-націоналістами та їхніми знайомими і родичами напередодні, під час і відразу після Другої світової війни. Маємо тут постійні переїзди Европою, участь у боях і повстаннях, розвідницькі акції, вибухово-руйнівне кохання двох вольових і владних людей, воєнну реальність та інші колізії, типові для таких історій.

Повість з’явилася ще в сорокових роках, тобто між двома творами – відстань у майже пів століття. Не дивно, що стилістично вони різняться. Якщо «Сузір’я Лебедя» при всьому його ігровому началі, естетизмі, багатій інтертекстуальності (саме тільки відгадування прототипів героїв і місцевостей може бути окремою інтелектуальною грою для охочих читачів) написано з підкресленою, може, навіть іронічно перебільшеною пошаною до послідовної, логічної, майже реалістичної сюжетности, то «Еней і життя інших» є геть інакшим текстом. Його подієві лінії заплутано в ефектні модерністичні лабіринти; асоціятивні, ритмічні й метафізичні рухи тут потужніші за психологічні чи фабульні мотивації. Але й у розсипах цієї нібито зовсім інтуїтивної образности Косач знайшов простір для інтелектуальної та політичної дискусії. Як і в «Сузір’ї», на кону опинився радикалізм. Щоправда, в «Енеї» за теоретичними побудовами героїв стоїть більше практики – і це не дивно, бо ж половина ХХ століття вже позаду. І знову від радикальних ідей і чину не залишається враження тріюмфу. Навпаки, скидається на те, що перед нами один із портретів того розчарування й виснаження, яке неминуче мусило настати в 1940-х роках для тих, хто в попередні десятиліття «закликав бурю» і ставив на те, що вольові «провідники» з нордичним характером здійснять безжальне силове розв’язання несправедливостей.

Цікаво, з якими стилями і письменниками ці два твори перебувають у діялозі. «Сузір’я Лебедя» має чимало відсилань і до класичних сімейних хронік, і, звичайно, до Гоголя. Тут, як і, скажімо, у випадку «Володарки Понтиди», пізній Косач виявляється типологічно й навіть подекуди стилістично близький із Валерієм Шевчуком. Натомість «Еней і життя інших» тісно пов’язано з традицією модернізму першої половини ХХ століття. Упорядник книжки, знаний дослідник Марко Роберт Стех, зокрема, говорить тут про спадщину Хвильового. Напевно, в українській літературі головними «спадкоємцями» Хвильового варто назвати Аркадія Любченка та Юрія Косача (у випадку Косача йдеться лише про певний етап творчости цього дуже полістилістичного письменника). Із цих двох саме Косач, на мою думку, пройшовши етап надмірного впливу, зумів краще дистанціюватися від харизматичного попередника та переплавити його віяння на щось ориґінальне. Повість «Еней і життя інших» можна потрактувати, зокрема, як таку собі «перемогу над учителем», а зважаючи на ідейний контекст, і як перемогу над квазиніцшеанськими настроями, притаманними деяким текстам Хвильового.

Книжка «Сузір’я Лебедя» показує Косача як справді визначного українського прозаїка ХХ століття. Канон нашої літератури цього періоду без нього є неповним, абсолютно спотвореним. Можна лише потішитися, що він нарешті постає автором, незрівнянно вищим за власні біографічні подробиці.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Листопад 2016
Велика за обсягом книжка добре знаного в Україні та за кордоном культуролога, літературознавця й...
Ганна Протасова ・ Серпень 2016
У книжці зібрано літературно-критичні та есеїстичні нариси Миколи Рябчука, більшість із яких...

Розділи рецензій