Ірина Грабовська, Олег Білий, Сергій Грабовський.... Сучасність. 2005, № 9

Листопад 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
91 переглядів

Вереснева «Сучасність» нагадує аперитив, всі естетичні й смислові компоненти якого є доволі різнорідними за «витримкою» та консистенцією. Стилістично оптимальним це співвідношення є в дослідженні Ірини Грабовської «Українська перспектива: від “супосТАТА” до справжнього чоловіка-батька». Можливо, і справді, ця тема є наразі найактуальнішою? Принаймні вона дозволяє зактуалізувати й чимало аспектів ґендерного дискурсу, і спокійнісінько занурюватися в глибини улюблених українських архетипів.

Натомість філософ Олег Білий оперує значно масштабнішими категоріями (певно, розділ «Геополітика» забов’язує): йому йдеться про те, що очікує націю-державу протягом ХХІ століття, – утворення, яке свого часу постало на основі індустріяльного капіталізму. А от приправлений пікантними подробицями розмисел Сергія Грабовського про вселюдський та український виміри Другої світової війни подекуди здається просто цинічним.

Традиційно до пріоритетів «Сучасности» належать шевченкознавчі студії. Цього разу їх представлено розвідкою Юрія Барабаша. Аналізуючи банальний, на перший погляд, Шевченків рядок «Для кого я пишу, для чого» (24 рядок вірша «Хіба самому написати…»), дослідник вбачає в ньому зерно метадискурсу про цілі й адреси мистецької діяльности. Ці питання по своєму артикулює кожне нове покоління «людей тексту». І навіть ті, хто намагається розчинити їх у найдошкульнішій іронії, посвоєму зацікавлені у відповідях на ці питання. Маєте бажання переконатися – прочитайте «Перше післяпомаранчеве послання живим» Віктора Неборака.

Зрештою, не обов’язково мучитися запитаннями, коли можна просто добиватися відповіді на них, що з успіхом робить европарламентер від України Юрій Андрухович. Шлях живого класика українського письменства на захід дослідила Тетяна Шептицька. А от Галині Пагутяк усе це видається марнотою марнот, бо, на думку письменниці, ми живемо в епоху відчуження культури від етики й натомість зближення з політикою та владою, що має катастрофічні наслідки для культури. А в іще одному есеї Галина Пагутяк розкриває свій особливий погляд на світовий і український літературний процес 2004 року. Прикро лише, що ми маємо змогу знайомитися з цими думками лише під осінь 2005-го.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій