Tomaš Bubik & Henryk Hoffmann (ed.). Studying Religions with the Iron Curtain Closed and Opened. The Academic Study of Religion in Eastern Europe

Червень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
327 переглядів

Leiden, Boston: Brill, 2015.

Книжка, назву якої можна перекласти як «Вивчення релігій за закритою і відкритою “залізною завісою”. Наукове дослідження релігії у Східній Европі», об’єднала вісім нарисів про розвиток релігієзнавства у Чехії, Словаччині, Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії, Україні та Росії. Редакторами є чеський та польський релігієзнавці Томаш Бубік та Генрик Гофман (до речі, переклад Гофманової книжки «Історія релігієзнавства в Польщі» вийшов в Україні 2010 року у видавництві «Дух і Літера» – див. відгук на неї у ч. 3–4 «Критики» за 2011 рік).

Тексти не мають спільної структури та підходу. Дехто з авторів пише про передумови релігійних досліджень, звертаючи увагу на їхні конфесійні та політичні особливості. В одних розвідках ідеться про інституційний розвиток релігієзнавства, а в інших акцент зроблено на доробку визначних науковців. Така строкатість підходів не є повністю виправданою, зважаючи на назву видання.

Першу, імпліцитну відповідь на запитання про те, чи існувало релігієзнавство у східноевропейських країнах за часів панування комуністичної ідеології або чи можна говорити про марксистське релігієзнавство, знаходимо у вступі. Редактори зазначають, що релігієзнавство у Східній Европі було наново створено 1989 року, тобто за комуністичних часів релігієзнавства не існувало, а марксистська критика релігії пригальмувала розвиток дисципліни. Вступ відображає настрої більшости (хоча не всіх, але про це далі) авторів збірника.

Важливо вказати на спільну рису, що об’єднує всі статті. Ідеться про логіку розвитку східноевропейського релігієзнавства, в якій можна виокремити три етапи: докомуністичний, комуністичний і посткомуністичний (Гофман та російська дослідниця Єкатєріна Елбакян ділять ці етапи ще на декілька). З огляду на назву видання, можна сподіватися, що у статтях ітиметься про другий і третій названі періоди. Однак деякі автори приділили першому етапові не менше уваги.

Бубік багато пише про соціокультурне тло виникнення релігієзнавства та дискусії про порівняльне релігієзнавство, що точилися в теологічних колах на початку ХХ століття. Цікаво, що засновник чеського релігієзнавства Отакар Пертольд писав про практичне релігієзнавство, що його він розумів як поєднання конфесійної теології із соціяльними функціями, тобто як публічну теологію. Бубік пише, що чеське релігієзнавство розвивалося до приходу комуністів, коли релігієзнавчу традицію було перервано. Поряд із цим він зазначає, що швидке виникнення релігієзнавства у посткомуністичній Чехії свідчить про те, що чеські наукові атеїсти не були ідеологічно гомогенною спільнотою.

Девід Вацлавік зазначає, що словацький Інститут наукового атеїзму був радше ідеологічною, ніж дослідницькою установою, а його закриття у 1989 році позбавило дослідницьке поле ідеологічного впливу. У комуністичні часи, пише він, було закладено міцний фундамент для релігієзнавства у Словаччині, але автор не пов’язує успіхів дисципліни з марксистським науковим атеїзмом. На відміну від Бубіка, Вацлавік розглядає комуністичні часи не як згаяний час для релігієзнавства, а як певний етап у його розвитку.

У Гофмановому нарисі про історію польського релігієзнавства також відображено амбівалентне ставлення до комуністичних часів. З одного боку, автор неґативно оцінює вплив «марксистського догматизму» на релігієзнавство, а з другого – зазначає, що в цей період було зроблено багато кроків у розвитку дисципліни.

Угорські автори Андрас Мате-Тот і Чаба Мате Шарняї зазначають, що політичні зміни 1990 року привели до зникнення цензури у вивчені релігії. Автори визнають існування релігієзнавства в «атеїстичний період», але зазначають, що дослідники були змушені використовувати марксистські положення у своїх дослідженнях.

Уко Валк і Тармо Кулман пишуть про естонських дослідників релігії у діяспорі та в СССР і стверджують, що тільки з колапсом комуністичної системи релігієзнавство постає в Естонії як визнана дисципліна. Натомість Яніс Пріеде є ще категоричнішим: латвійську традицію релігієзнавства перервала совєтська окупація, і лише після завершення окупації її було знову відновлено.

У совєтській Україні релігієзнавство також перебувало під ідеологічним тиском й існувало у вигляді наукового атеїзму. У нарисі Людмили Филипович та Юрія Бабінова йдеться про інституалізацію дисципліни та зазначається, що, попри партійні вказівки розробляти теоретичні і практичні питання боротьби з релігійним світоглядом, українські дослідники розробляли і цілком валідну релігієзнавчу проблематику. Однак автори детально не зупиняються на цьому періоді, віддаючи перевагу здобуткам дисципліни незалежної України.

Останній нарис контрастує з попередніми, оскільки його авторка Елбакян розглядає переважно совєтське релігієзнавство. Враховуючи те, що основну частину розділу присвячено досягненням совєтських дослідників, позиція авторки очевидна: релігієзнавство в СССР успішно розвивалося. Хоч як прикро, але імена деяких українських дослідників (Агатангела Кримського, Миколи Заковича, Михайла Копаниці, Петра Косухи) згадано лише в огляді Елбакян.

Видання є цікавим досвідом написання національних історій релігієзнавства в Східній Европі. Розмаїття підходів, а також відсутність спільної оцінки функціонування дисципліни в умовах домінування комуністичної ідеології та марксистської методології демонструють можливі перспективи подальшого дослідження національних релігієзнавчих традицій.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Червень 2018
Однією з тем, на яких наголошує Нембрині, є нероздільність релігії і життя. Він зауважує, що в...
Єгор Брайлян ・ Лютий 2018
В основі книжки Івана Гоменюка лежить територіяльно-проблемний принцип, коли розглянуто перипетії...

Розділи рецензій