Філіп Лерш. Структура особи

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
227 переглядів

Переклали з німецької Іван Іващенко, Орест Семотюк, Петро Таращук. Наукові редактори Роман Трач, Валерія Андрієвська.
Київ: Пульсари, 2014.

Праці Філіпа Лєрша належать до класики психологічної науки ХХ століття, однак «Структура особи» також є прикладом міждисциплінарного дослідження з прикордоння філософії та психології. Протягом багатьох років автор осмислював переживання, а його теорія будови душевного життя, особистости і системи характерів відіграла важливу роль у розвитку німецькомовної психології 1950–1960-х років. І хоча дослідники неоднозначно оцінюють життєвий шлях Лєрша через його співпрацю з націонал-соціялістами у міжвоєнній Німеччині (тому автора мало знають у пострадянських країнах), його науковий доробок ориґінальний та змістовний. Лєрш поставив перед собою мету науковця-психолога, але вийшов на завдання філософсько-антропологічного розмислу.

«Структура особи» – це не перша спроба представити Лєршеві ідеї українською. Майже десять років тому «Пульсари» опублікували окремою книжкою «Пролегомени до психології як людинознавчої науки» (вступ до «Структури особи»), яка знайомила з підходами науковця до психологічних досліджень загалом. Нинішнє видання великої праці українською має складну, але цікаву структуру. У книжці вміщено дві короткі передмови автора до видань 1950–1960-х років, дві передмови-вступи Романа Трача, два змісти (від самого автора й від упорядників), іменний і предметний покажчики та авторські примітки із бібліографією. Та, попри значний додатковий матеріял, виданню бракує приміток перекладачів або наукових редакторів щодо окремих термінів, положень, контексту їхньої появи.

Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає забути, що автор отримав університетську філософську освіту, був професором психології і філософії, досліджував німецьку романтичну літературу. Його текст має смислові зв’язки з феноменологією (в авторському трактуванні), дослідник міркує про метафору «серця» та його значення в душевному житті, часом «зависає» на прикордонні сутнісного та екзистенціяльного розуміння людини, часто вживає поняття «метафізика» і похідні від нього прикметники та прислівники. Тому «Структуру особи» можна назвати спробою осягнення людського як такого. Недарма у вступному слові до видання українською північноамериканський професор і професор НаУКМА, член Асоціяції гуманістичної психології (США) Роман Трач вписує концептуальні підходи Лєрша в річище становлення гуманістичної психології та філософії, називаючи його текст «найкращим антидотом одновимірного раціонально-технологічного мислення (сцієнтизму) у психології».

Лєрш спирається на подвійну цілісність душевного (читай – психічного) життя людини як цілісности внутрішньосвітової та внутрішньоособової, що передбачає комунікативний зв’язок зі світом та внутрішню структуру функцій, змістів, станів. У передмові автор зазначає, що загальна психологія лише тоді виконує своє завдання, коли їй вдається інтерпретувати душевне життя «як цілісну картину життєвих зв’язків, у якій кожен факт має своє місце і значення». Він починає із короткого розгляду життєвої основи (біологічних процесів, тілесних передумов, психосоматики), яку вважає за найнижчий шар у структурі особи. І хоча в цій частині тексту з’являється багато цікавих поворотів міркувань (наприклад, про тілесні події або відображення особи в життєвій основі), автор не розвиває їх. У другій частині праці Лєрш пропонує розгляд ендотимної основи, або «емоційно-динамічного єства» (рушійних сил душевного життя, потягів, жадоби до влади, соціяльних прагнень, емоцій, почуттів). Кульмінацією системи ориґінальних ідей автора є розділ, присвячений «стаціонарним настроям ендотимної основи», де об’єктом міркувань стають життєвідчування, самовідчуття і світовідчуття. Третю частину «Структури особи» присвячено розглядові зовнішнього обсягу переживання – пізнавальному освоєнню світу і поведінці, четверту – особистій надбудові, п’яту – тектоніці особи, шосту – проблемі несвідомого.

Лєрш не втомлюється встановлювати зв’язки між різними шарами душевного життя, наводити приклади і часто дрейфувати в царину філософсько-антропологічного розмислу. Окремі його висновки можуть стати методологічною основою для філософсько-антропологічних студій, психології творчости, естетики, етики або медія-досліджень. Хоча не менше в «Структурі особи» й дискусійних положень. Та й у фіналі праці автор пише, що годі раціонально схопити і зробити предметом висловлювання таємницю індивідуальности. До всіх попередніх міркувань і висновків він додає вимогу поважати неповторність Іншого. Саме так, за Лєршем, психологія може довести свою людяність.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Орися Грудка ・ Квітень 2018
Це книжка про форми «реаліті», але більше – про саму реальність, яка трансформувалася з втручанням...
Віктор Іщенко ・ Квітень 2017
Нову книжку філософа Тараса Лютого присвячено Фридрихові Ніцше. Це перше такого масштабу українське...

Розділи рецензій