Олег Лишега. Старе золото

Березень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
311 переглядів

Львів: Піраміда, 2015.

Поет залишається поетом, і саме тому есеї та начерки Олега Лишеги, видані окремою книжкою, заслуговують вдумливого читання, готовности відкривати для себе заново Генрі Торо й Івана Франка, Грицька Чубая і Миколу Воробйова, врешті, самого Лишегу. Адже спосіб, у який автор говорить про улюблених поетів, філософів і художників, багато промовляє і про нього.

Лишега завжди різний, як різні ті, про кого він пише: мажорні інтонації «Флейти землі і флейти неба» відмінні від мінору «Adamo et Diana», присвяченого «Київській школі»; живий хор, що розповідає про Франка в «Старому золоті», більше не виходить на театральний поміст у жодному іншому есеї; форма листа як можливість звернення і розмови доцільна саме у випадку Грицька Чубая, якого Лишега називав своїм учителем. Ми ніби повертаємося в часи первозданности, коли людина тільки-но отримала дар називати світ і для кожного явища мала знайти одне-єдине неповторне слово.

Лишега рідко вдається до підручникових пояснень чи енциклопедичних довідок (винятком є тільки есей «Генрі» із вступною нотаткою), його мова вперто не хоче бути гербарієм — тільки садом. Інколи мереживо натяків, запитань, цитацій заплутує, але часто саме це недомовлене і нероз’яснене заохочує відкривати нові горизонти досі непізнаних світів.

Попри те, що значну частину творів, уміщених у книжці, раніше було опубліковано в журналах, книжках або на інтернет-ресурсах, «Старе золото» має й новизну. Книжку оформлено малюнками з особистого архіву Лишеги: в ній автор уперше постає як художник. До збірки ввійшло вісім автопортретів, виконаних олівцем, а також окремі пейзажі й рисунки.

Чи не вперше подано нотатки про картини Ореста Яворського, вітражі Валерія Шаленка, окремі міркування про мистецтво, запис трьох снів і незавершений есей (фактично начерк до нього) про Павла Тичину «Як я співав під землею». Тому «Старе золото» є книжкою, до якої хочеться повертатися, книжкою-садом. Або інакше — книжкою прози, яку написав поет.

 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
«Кур’єр Кривбасу» за січень–березень 2017 року розпочинається строкатим прозовим блоком. «...
Олег Коцарев ・ Грудень 2017
Число розпочинає оповідання Ірини Шувалової, більш відомої як поетки (а «проза поета» нині — явище...

Розділи рецензій