Януш Шубер. Спійманий у сіть

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1248 переглядів

Упорядкував і переклав з польської Василь Махно. Світлини Владислава Шульца.
Київ: Критика, 2007.

Двомовна збірка віршів Януша Шубера, що її «Критика» випустила за підтримки Фонду катедр українознавства, продовжує серію публікацій модерної зарубіжної прози та поезії «Антологія світового письменства». Януш Шубер живе в Сяноку на Лемківщині, пише про Лемківщину й уже завдяки цьому близький і цікавий українському читачеві. Автор чотирнадцяти книжок, лавреат численних літературних відзнак, цей поет «в сучасному просторі Польщі не менш цінний, аніж його знамениті попередники Герберт чи Ружевіч», – каже його український перекладач, стилістично та інтонаційно чи не найближчий до Шубера український поет Василь Махно. Пояснюючи у післяслові до збірки підґрунтя свого зацікавлення творчістю польського колеґи, він вигадливо зіставляє його поетику з Антоничевою й висновує: «Шубер – поет метафори, якою він не так називає предмети, як опредметнює імена духовних станів. Окрім віршів, у яких довгі асоціятивні ряди є тією вібраційною системою знаків і натяків на головні питання буття, у його творчості багато важать вирішальні, так мені видається, місцеві сяноцькі події: життя родини, історичні ремінісценції, побут. Можливо, що в Шубера поетична мова – це ламана лінія пейзажу, і важко відділити голосні від приголосних, бо немає такої сили, яка розірвала би їх, мов яструб свою здобич». Головним чинником цього зв’язку двох поетик понад ґенераційними та культурним розламами є, вважає Махно, власне Сянок, «коштовний перстень у замшілій руці землі»: «Сянок – це метафізика, бо найменші деталі Антоничевого перебування в цьому місці нині, наче ропа, видобуваються з пам’яті поколінь, які дихали одним повітрям із Антоничем і стали спільним часом». В українському виданні цей сяноцький лейтмотив підхоплюють ще й світлини фотографа Владислава Шульца, що оприявнюють у подеколи лірично-рустикальних, подеколи жорстко-урбаністичних чорно-білих пейзажах («Поглянь: фазани ходять по блакитному снігу, / це не земля, це полотно проступає з-під фарби») лемківську зникому метафізику, переломлену через призму новочасної польської поезії.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Схожі рецензії

Олександр Боронь ・ Серпень 2018
Дослідження вповні відкриває багатство книжкової колекції НБУВ, удоступнюючи відповідну інформацію...
Оксана Купер ・ Червень 2018
Це передусім книжка з психології особистости, тому за один із прийомів автор часто використовує...

Розділи рецензій