Олександр Гарін, Євгенія Бєлорусець, Олег Дубровський... Спільне: Журнал соціальної критики, 2012, № 4. Класова експлуатація та класова боротьба

Лютий 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
91 переглядів

Четверте число журналу «Спільне», випущене у квітні 2012 року, присвячено новітнім класовим відносинам. Заявлена виданням ліва та не нейтральна позиція зумовлює особливі риси його матеріялів. Суспільство в них бачиться простором перманентної напруги, ареною соціяльного дарвінізму та класової ворожнечі. Автори та авторки журналу активно використовують щедрий баґаж соціологічної та політекономічної теорії від Карла Маркса та Карла Полоньї до провідних сучасних дослідників: Ерика Оліна Райта чи нинішнього президента Міжнародної соціологічної асоціяції Майкла Буравоя.

Улюблена для лівих інтелектуалів тема класових відносин мала би стати найдоречнішою підставою для зображення всеосяжної строкатости сучасного капіталізму. Однак теми журналу цупко і безпечно зосередилися саме на класичній лінії стосунків «хазяїн – робітник», на аналізі насамперед виробничих, а не ринкових відносин, на питаннях експлуатації, а не споживання.

Випуск легко сприймається як єдиний наратив, нанизаний на ідеологічно монолітний каркас. Публікації розподілено у шість тематичних блоків. Перший із них торкається засадничого методологічного уточнення сучасної соціології: чи досі є важливим питання «класу»? Адже споживацька культура, вважає, наприклад, Френсис Фокс Півен, «стерла чимало зовнішніх класових відмінностей». Утім, детальне розслідування Ерика Оліна Райта та лаконічний маніфест «Лікнеп про класову боротьбу» Майкла Швальбе арґументують базову актуальність поняття класу для соціологічних досліджень. Цементує їхню думку Михайло Собуцький дотепним історичним екскурсом «Сучасність класу» з пошуком вирішальних критеріїв: «Поняття класу неможливе без поняття експлуатації».

У цей момент на дослідницькій авансцені з’являється фігура робітничого класу, увага до якого, здається, виправдовує класовий поділ як такий. «Під “робітниками” я маю на увазі всіх, хто працює за зарплату» (Швальбе). «Робітничий клас є “універсальним класом”» (Олін Райт).

Робітничий клас у випуску досліджується дуже пильно. Частина матеріялів аналізує його у площині нелюдських умов експлуатації – наприклад, стаття Олександра Гаріна про складні умови праці на російських автозаводах, що перейшли у власність наднаціональних концернів, або фоторепортаж Євгенії Бєлорусець про загадковий цегляний завод біля села Веселе, на якому без жодних ґарантій працює 60 жінок.

Окремий блок присвячено класовій боротьбі. В ньому хочеться виділити живе інтерв’ю з класово свідомим працівником теплоремонтного заводу Олегом Дубровським, практичну розмову із засновником незалежної профспілки «Захист праці» Віталієм Махіньком та фраґмент роботи професорки соціології Беверлі Сильвер «Сила праці», де авторка порівнює розвиток робітничого опору в XIX та XX століттях із його перспективами у XXI столітті.

Автори журналу демістифікують лексикон капіталіста, викриваючи значення висловів «економічна обґрунтованість», «продуктивність». Наприклад, Денис Горбач проводить детальне дослідження економічного поняття «продуктивности», заразом указуючи на небезпеки нового Трудового кодексу для робітників України, і навіть несподівано для багатьох висновує, що рівень зарплат на підприємствах може зростати не лише внаслідок росту ВВП, а й навпаки. А Володимир Іщенко в рецензії на книжку «Новий дух капіталізму» переказує несподівані арґументи Люка Болтанскі та Єви К’япело про ліві джерела неолібералізму.

В одній зі статтей «Експлуататори про себе» Олексій Вєдров доповнює й олюднює образ капіталіста, зображує його читачем і героєм «буржуазної преси»: «схрещені на грудях або вперті в боки руки і, звісно, обов’язковий атрибут успішного підприємця – виставлене вперед помірне черевце».

Автори детально розбирають хитру, непорядну, соціяльно несправедливу поведінку капіталістів. Автосорсинґ, розчеплені трудові відносини та інформалізація – словник їхніх нових стратегій. Складається враження, що капіталізм вигадує нові й нові схеми експлуатації, натомість ліві сили намагаються апелювати до давно відомих форм, як-от профспілковий рух чи класова свідомість.

Журнал аналізує явище сучасної робітничої боротьби на підприємствах. Традиційними інститутами робітничого опору є профспілки, однак їх нинішня форма визнається незадовільною. Вони, з описів, існують у вигляді архаїчних маріонеткових утворень при корпораціях та «рідко заторкують <…> створення порядку денного на випередження» (Адам Мрозовіцький, Трійн Роосалу). Хоча «джерелом влади профспілок є страйк» (Півен), організаторами двох великих страйків, описаних у випуску – на Херсонському машинобудівному заводі та Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті – були групи позапрофспілкових активістів. Невтішного висновку доходить і Беверлі Силвер. Вона вважає, що робітники за новітніх умов володіють недостатньо високим рівнем переговорної сили на робочому місці, тому ніяк не можуть досягнути достатнього рівня класової свідомости для перетворення на революційний клас.

Для соціяльного журналу лівого ракурсу, як здається, існує ризик: занадто умоглядно аналізувати робітничий клас, як наслідок, ідеалізувати його, необачно приписувати йому історичну роль революційної групи. На користь критичного ставлення до робітників у четвертому випуску «Спільного» можна знайти вже згадане пізнавальне інтерв’ю Дубровського, якому сучасний український робітник бачиться так: «А “нам потрібен” добрий хазяїн і добра зарплатня. “Сталін, Сталін, Сталін”. Потрібні репресії, щоб цей сталін поставив олігархів на місце та навів порядок». Не менш системно та спокійно підходять до оцінки робітників Віталій Атанасов та Анастасія Рябчук, зазначаючи, що ліві активісти досить часто воліли би «мати справу не з реальними людьми з плоті і крові, а з ідеалізованим, уявним робочим класом». Їхній допис стосується відомого конфлікту, що стався взимку 2009 року на Херсонському машинобудівному заводі, коли приблизно 300 робітників захопили адміністрацію заводу, вимагаючи виплатити заборговану заробітну плату.

Матеріяли журналу «Спільне» створюють суперечливий образ робітничого класу. Хоча робітник теоретично має різні іпостасі в діяпазоні від нелеґальної працівниці дрібного цегляного заводу до менеджера міжнародної корпорації, прочитання випуску все-таки залишає відчуття незакінченого портрета. Чуючи «робітник», і далі звично уявляємо монтажника на автозаводі, в одній руці гайковий ключ, у другій – рулетка. Позицію міських службовців – поштарів, таксистів, торгівців чи навіть експлуатованого «середнього класу» – описано мало. Однак є певна рація в тому, що автори як типового робітника аналізують найменшою мірою соціяльно адаптованого працівника виробничого підприємства. Він від самого початку є слабшою стороною трудових відносин, – нагадує Марія Курзіна. Або, як девіз подібного підходу, може спрацьовувати правило філософа справедливости Джона Ролза (наведене у статті Оліна Райта): вибір мусить бути таким, аби максимізувати рівень добробуту найменш успішних людей у суспільстві. Можливо, саме тому найбільше уваги приділено тут робітникам ручної праці, що їх забули мейнстримні медії.

«Спільне» – важливий екран дискурсу лівих інтелектуалів в Україні. У своїй критиці журнал робить ухил у бік академічних досліджень, статистичних даних, прямої мови. Це, безперечно, багате, бурхливе і чесне з собою джерело критичних думок про сучасність, якому, однак, не вистачає гнучкости для ширшого культурного резонансу.

Як писав П’єр Бурдьє, роздуми про соціяльний світ майже завжди перформативні. А отже, експертиза вузлів сучасних класових відносин у «Спільному» виявляється не лише описом стану суспільства, а й творенням актуальних відносин у ньому.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій