Taras Kuzio, Paul D’Anieri. The Sources of Russia’s Great Power Politics: Ukraine and the Challenge to the European Order

Жовтень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
355 переглядів

E-International Relations Publishing, 2018.

Політологи Тарас Кузьо і Пол Д’Аньєрі розглядають сучасні геополітичні виклики України, генезу та розвиток гібридної аґресії Росії в ширшому історичному та географічному контекстах. Книжка покликана відповісти на теоретичні запитання континуїтету російської зовнішньополітичної стратегії щодо Европи, США та України, російсько-українських відносин після 1990-х років. Вона вписує українські події в глобальний контекст, підтверджує тезу про спадковість політики СССР та РФ на міжнародній арені, наголошує роль Заходу в нинішній ситуації.

Науковці побудували працю за хронологічним принципом, показуючи, що методи ведення зовнішньої політики сучасної Росії мають глибоке історичне коріння. Автори наголошують, що міжнародна криза, яка виникла 2014 року, й подальша ескалація конфлікту були не відповіддю на політику НАТО та ЕС щодо розширення на Схід, а системною політикою РФ щодо незалежности України.

У книжці проаналізовано праці (здебільшого британських та американських політологів), присвячені гібридній аґресії Росії щодо України після Евромайдану. Схарактеризувавши їх, дослідники переходять до совєтського досвіду ведення гібридної війни, розглядаючи формування окремих мітологем про Велику Вітчизняну війну, кампанію з дезінформації, вбивства політичних противників за кордоном, що їх здійснювали спецслужби, і придушення націоналістичних рухів.

Гібридну аґресію СССР та РФ зіставлено за трьома критеріями: мета, тактика, результати. До вже апробованих практик на сучасному етапі додалися застосування «м’якої сили», кібертероризм, маніпулювання інформацією в соцмережах, підтримка сепаратистських сил в ЕС, заморожені конфлікти на постсовєтському просторі, в яких беруть участь російські збройні формування, сили ФСБ, іноземні найманці.

З’ясувати причини подій 2014 року можна, лише розуміючи відносини в трикутнику Росія–Захід–Україна з перспективи геополітичного суперництва впродовж 1991–2013 років. Росія від початку 1990-х років не визнавала української незалежности, влаштовуючи сепаратистські акції в Криму. Водночас Україна, згідно з концепцією Кузьо та Д’Аньєрі, була важливим чинником політики Заходу щодо Росії, США були зацікавленіші в підтримці Києва, ніж ЕС, який переживав чергове розширення. 2009 року ЕС започаткував програму Східного партнерства, а вже за рік Росія почала просувати ідею евразійської інтеґрації (де стовпами мали стати Білорусь та Україна), що створило геополітичну дилему.

Характеристика гібридної аґресії Росії проти України в Криму й на Донбасі неможлива без уточнення, якою є ця війна: громадянською чи міждержавною. Автори зазначають: ті, хто звинувачує в її розв’язанні Захід, називають її громадянською, а ті, хто звинувачує Росію, – міждержавною. Визначальним для вирішення проблеми є з’ясування хронології подій зими та весни 2014 року й ступеня російського втручання.

Передумовами гібридної російсько-української війни автори називають постпомаранчеві виклики (2004–2009), посилення правої політики Путіна (2010–2013), Евромайдан (2013–2014), анексію Криму, військове вторгнення на Донбас. Мінські домовленості зазнали поразки через різне бачення України та Заходу і Росії Мінського процесу, а привид «третього Майдану» може остаточно дестабілізувати українську суспільно-політичну ситуацію. Мета Росії донині не змінилася: нейтральний статус України, перехід «ДНР» та «ЛНР» під владу Києва на федеральних засадах, надання російській мові статусу другої державної, проте «фінляндизація» навряд чи можлива.

Нова геополітична реальність започаткувала нову «холодну війну», де Україна є полем битви поряд із Сирією, а також Заходом, проти якого Росія веде кібервійну. Західна реакція на анексію Криму містила й схвальні відгуки, зокрема від Німеччини. Проте збиття малайзійського літака змінило ситуацію: Захід зайняв спільну позицію перед російськими викликами. Лакмусовим папірцем єдности стали санкції проти Росії, які не так впливають на економіку, як стримують Москву від подальшої ескалації конфлікту. Як і в минулому, зазначають автори, Захід марно сподівається, що після подолання авторитаризму в Росії запанує демократія. Суттєвих змін у політичному становищі України автори також не помічають, адже країна й далі потерпає від корупції.

Загальним виходом із ситуації російської гібридної війни проти України (в широкому контексті нової «холодної війни» Росії із Заходом) може бути варіянт, що його апробували США з державами Балтії під час совєтської окупації: невизнання факту анексії, яке не заважає функціонуванню нормальних двосторонніх відносин. Але це можливо лише в кримському випадку. Путінський режим більш прагматичний, ніж ідеологічний, і це ускладнює вреґулювання міжнародної кризи.

Розділ: 
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Лютий 2018
Редактор збірника Євґеній Рощін зазначає, що книжку було задумано як поєднання двох планів: з...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...

Розділи рецензій