В. В. Кизима. Социум и Бытие

Червень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
110 переглядів

Київ: Парапан, 2007.

Керівник Лабораторії постнекласичних методологій Володимир Кізіма здійснює аналіз соціюму в межах своєї загальної концепції – метафізики тотальности, або «тоталлогії», яку він розробляв у попередніх працях. Відповідно соціюм теж осмислюється насамперед у метафізичному плані – як певна субстанційна цілісність планетарного масштабу, що є єдністю множинних формоутворень на різних рівнях. Авторові йдеться про умови можливости такої єдности, яка б не тільки не уніфікувала множинне, а навіть передбачала його як підставу власного існування; на рівні соціюму це в найзагальнішому вигляді означає збереження людства як цілого з урахуванням усіх його внутрішніх диференціяцій і способів їх узаємодії. Кізіма здійснює спробу обґрунтувати онтологію соціюму як буттєвої тотальности в комплексі взаємодії «людина – соціюм – природа». Його цікавлять механізми самозбереження соціюму, що постає водночас суб’єктом і об’єктом, а завдяки цьому здатен конституювати власну буттєвість. При цьому соціюм постає як єдність своїх актуальних виявів і потенційних модусів, які можуть актуалізуватися внаслідок постійної зміни співвідношення цілого та частин. Автор прагне дослідити рівні взаємовпливу актуального та потенційного, який уможливлює внутрішню трансформацію соціюму за умови збереження його тотожности.

У своєму дослідженні соціюму як буттєво-антропологічної тотальности Кізіма зосереджується передусім на обґрунтуванні свого метафізичного підходу. Він застосовує власний концептуальний апарат і специфічно пов’язує між собою запроваджувані поняття, такі, як «амер», «сизигія», «генерологія», «парсика». Це справді метафізика – як внутрішньо цілісна й завершена умосяжна система понять і їх відношень без будь-якої апеляції до емпіричного – як до фактів (у будь-якому розумінні), так і до чуттєво даного. Вона обґрунтовується традиційно, як і всяка інша метафізика, – сама через себе, тобто підставою її легітимности виявляється внутрішня очевидність. І в цьому, певно, й полягає найбільша проблема підходу, що його пропонує Кізіма. Адже після майже двох століть подолання метафізики вона вже не виглядає настільки безсумнівною й достовірною і потребує нового обґрунтування власної легітимности та права на існування, так само, як і поняттєвого апарату. А саме цього й бракує у праці Володимира Кізіми.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Червень 2018
Головними в книжці є три взаємопов’язані твердження: по-перше, ми живемо в епоху революційних змін...
Віктор Іщенко ・ Квітень 2017
Нову книжку філософа Тараса Лютого присвячено Фридрихові Ніцше. Це перше такого масштабу українське...

Розділи рецензій