Под редакцией Елены Вишленковой и Ирины Савельевой. Сословие русских профессоров. Создатели статусов и смыслов

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
198 переглядів

Москва: Издательский дом Высшей школы экономики, 2013.

Хоч це й збірник наукових статтей різних авторів, видання цілком може претендувати на статус монографії, адже йдеться про результати вивчення різних аспектів однієї теми — професорського стану в Росії як спільноти, що творить свій особливий дискурс, практики взаємодії і сама класифікує власну діяльність. Цю тему розглянуто в контексті університетських студій — особливого міждисциплінарного напряму гуманітарного пізнання, що прагне цілісно осмислити феномен університету через широкий аналіз меж цієї культурної інституції, а також через розгляд усього розмаїття академічного життя і діяльности. У книзі вміщено роздуми щодо трьох загальних проблем. Перша — те, як професори конструюють власну ідентичність і власне минуле (як зауважують редактори, увагу було зосереджено на патернах сприйняття університетської спільноти, а також на мисленнєвих квазіочевидностях, які професорський стан транслює іншим членам суспільства); друга — розриви та спадкоємність в університетській історії (автори розглядають цю проблему крізь призму концепції культурного трансферу, а також застосовуючи підхід, зосереджений на виявленні переплетення історій); третя — способи породження смислів та утримання солідарности в умовах змін, яких зазнав професорський стан упродовж історії російської академічної спільноти (йдеться, зокрема, про реконфіґурації складу та численности цього соціяльного прошарку).

Збірник має три розділи. Перший — «Спільнота з виробництва текстів» — присвячено аналізові текстів про університет авторства професорів. У цій частині вміщено, зокрема, статті Єлєни Вішлєнкової та Алєксандра Дмітрієва про досвід саморефлексії російських університетів щодо власного минулого, в якій також розглянуто спроби історизації діяльности цієї інституції; Іріни Кулакової, в якій зінтерпретовано протоколи конференції Московського університету як способу самоопису; Анатолія Іванова та Іріни Кулакової про практики та соціяльні дії російських професорів (автори також спробували виокремити іпостасі, в яких себе проявляє російський професорський стан); Руфії Ґаліулліної та Кіри Ільїної, що розглядають творення наукової періодики в Росії в першій половині ХІХ століття; Боріса Стєпанова, присвячену розглядові університетської корпорації в Росії крізь призму сучасних наукових видань (автор осмислює тенденції у видавничій діяльності пострадянських університетів).

У другому розділі — «Історія порівняльна і переплетена» — автори зосереджуються на можливостях типологізації та порівняльного аналізу в межах університетських студій. Ян Кусбєр зіставляє університетські спільноти Росії та Німеччини; Татьяна Костіна застосовує діяхронне порівняння, аби з’ясувати, що сталося з російським професорським станом після уваровської реформи державного управління університетами; Анна Баженова ставить питання про націоналізм в університетському середовищі, апелюючи до історії Варшавського університету другої половини ХІХ століття як до прикладу університету на фронтирі Російської імперії, де процес формування національної та політичної ідентичности був дуже виразний; Іоанна Шиллер-Валіцька розглядає проблему культурного трансферу крізь призму вивчення реакції західних експертів на російську «професорську конституцію» 1906 року.

Розділ «Комеморативна солідарність» містить статті, присвячені культурі академічної пам’яті. Владімір Фаєр присвятив статтю зібраним усним спогадам професорів класичної та давньої філології, аналіз яких виявив головні сюжети, що організовують пам’ять професорської спільноти. Труде Маурер розглядає вшанування патріотичних ювілеїв в університетах Росії та Німеччини в 1912–1913 роках. Кіра Ільїна та Єлєна Вашенкова звертаються до постаті архіваріюса як хранителя і творця університетської пам’яті. Дослідження Алєксандра Дмітрієва, останнє в цьому розділі, присвячено проблемі стандартизації пам’яті, розглянутої через аналіз мемуарів пострадянських гуманітарів.

Різні аспекти дослідження професорського стану, представлені в цій книзі, підводять до висновків про університетське життя, і не лише російське. Зокрема, йдеться про характерну для цієї інституції надзвичайно складну структуру університетської спільноти. Також продемонстровано загальні механізми творення академічної культури. Разом із тим, як зауважують у передмові редактори, однією з цілей збірника була спроба розгерметизувати мову університетських самоописів, що їх створили російські інтелектуали, пов’язані з університетом.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Листопад 2017
Збірку есеїв, блоґів, авторських колонок російсько-американського філолога та культуролога,...
Галя Василенко ・ Листопад 2017
Чи доречне використання слова «людина» в історії про Авшвіц? Чи можливо вписати «людське» в...

Розділи рецензій