Олеся Мамчич. Сонце пішло у декрет

Листопад 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
252 переглядів

Київ: Смолоскип, 2014.

Видання, ілюстрації до якого схожі на таємничі петрогліфи, засвідчує зміни в поетиці Олесі Мамчич. Свого часу Іван Андрусяк спостеріг неметафоричність першої книжки авторки — «Перекотиболе»; своєрідною антитезою до неї можна б уважати збірку «Обкладинка», зі складнішою, подекуди герметичною, образною системою. Найновіші ж твори постають гармонійним синтезом попередніх способів письма. Присвячені очевидним речам і подіям, вірші містять тонку загадку для читача: скільки триває декрет для сонця і що це взагалі — зеніт чи затемнення?..

В авторчиній дійсності органічно співіснують вияви архаїчного світогляду, та підпорядковано їх мисленню сучасної людини, схильної до ґротеску. Тут кіт перетворюється на водопровідний кран («буває») та майструється, наче саморобка, річка з лейблом «Ганнуся» (цикл «галі ткачук»). Змальовуючи взаємозаміщення традиційних символів (сад — хороми — терем), авторка здатна підсумувати: «<…> обхопиш голову руками / а голови нема» («повернення»).

Попри увагу до парадоксів, провідний мотив книжки — прозорість. Ідеться про особливість предмета — наприклад, прозорість крижаних «кришталевих палаців» — супермаркетів («Києвобережна Україна») чи потойбічних вікон, які «небом засклені» («Пам’яті Софійки Ковальчук, 4 роки»). Мова також і про виняткову відкритість у спілкуванні, трактовану на декількох рівнях. Ліричний суб’єкт не раз озвучує найпотаємніші запитання: «хто з нас вірить у свою смерть?» («безсмертні»). У медитації «нічого такого» висновкові про щасливий відхід у небуття передує унаочнення, «анатомічний розтин» людського світу, де «між серцем і серцем автобан». З другого боку, персонаж порушує проблеми прозорости як вмотивованости й контрольованости громадського життя («доброго ранку, країно моя земна…», «трохи революційної поезії»).

Ясністю вирізняється й мова Мамчич. Силабо-тонічні вірші розбудовано на легких для сприйняття, але неодноманітних ритмах. Верлібри, до яких тяжіє авторка, мають струнку композицію. Афористичність, у якій письменниця завжди була віртуозною, доповнено наголошеними деталями, як-от в етюді «зaмок восковий». Певною мірою всі вміщені тут поезії — такі собі «казки навиворіт». Це трактати про природу речей, викладені так, щоб їх збагнули і малюк, і дорослий, який, звикнувши до абсурду, поглибить віру в дивовижне.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій