Девід Мітчел. Сон номер 9

Серпень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
135 переглядів

Переклав з англійської Олекса Негребецький
Київ: Ксенія Сладкевич, 2007.

Дейвід Мітчел – один із найталановитіших сучасних письменників Великої Британії, але ця локалізація дуже умовна, бо автор, який тепер живе в Ірландії, понад вісім років працював у Японії і свій роман написав саме там. Його дія відбувається переважно в сучасному Токіо, головний герой – дев’ятнадцятирічний японець, а лейтмотивом твору, попри все це, є пісні Джона Ленона (до його пісні «№9» якраз і покликається назва роману). Це химерне поєднання вказує на глибоку закоріненість автора в европейську традицію (на відміну від Салмана Рушді чи Кадзуо Ісиґуро), а з іншого боку (і тут варто згадати його біографію), це погляд европейця, що безпосередньо відчув триб японського життя.

Екзотика сходу та динаміка сучасного мегаполісу, численні інтриґи й неочікувані повороти сюжету навіюють враження, нібито маємо до діла зі зразком легкої розважальної літератури. Проте, почавши роман із фантазій головного героя у стилі відеоігор, потім укинувши героя в самий центр війн якудзу, автор далі вводить читача до складнішого тексту й вагоміших проблем. Оповідь стає інтимнішою, а зосередженість на зовнішніх подіях відступає перед увагою до внутрішнього світу героїв, до дитячих спогадів, дитячих казок і щоденника з часів Другої світової війни. Настрій роману з войовничого, енергійного, нетерплячого переходить у неквапні роздуми, медитацію та заспокоєння.

Читати цей твір цікаво не тому, що відкриваєш небачену і незнану Японію. Власне, східний світ не є об’єктом уваги, натомість автор акумулює складники свідомости сучасної людини та найвпливовіші дискурси сьогодення – інтернет і кіно, кар’єризм і корупцію, пам’ять і втрату самоідентичности, глобалізацію та національну вкоріненість – і руйнує їх так, як землетрус нищить Токіо з його хмарочосом «Паноптикум». Текст має надзвичайно потужний символічний пласт, після прочитання якого все ще залишається місце для власного «я» та власного життя.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій