Лесь Белей. Son et Lumiere / Листи без відповіді

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
688 переглядів

Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2008.

Поезія Леся Белея дещо відрізняється від технологізованої когорти поетичних слемівців тим, що робить заявку на поезію й це не може не тішити. Тим більше, коли від перших рядків, попри підозру до рекламної візитівки Юрія Андруховича, натрапляєш таки справді на текст, який хочеться прочитати до кінця.

Поетичне мислення поета торує шлях між автологією й метафорою, становлячи мікс різних стильових фраґментів від сюрреалізму до постмодернізму. У Белеєвій поезії багато статичного, беземоційно-пейзажного, водночас вона вражає метафорикою урбаністичних ландшафтів: «асфальтовою веною тече залізна кров / затримуючись на клапанах світлофорів». Поет полюбляє тропи, чим особисто в мене викликає симпатію, його слово світотворне, розгорнуте в кращих модерністських традиціях. Попри іноді затерті образи «місто замкнене ключем / лелек», «листки гортає вітер / між палітурками будинків» і те, що його образність міметично асоціятивна й не доходить до симфори, поетові вдається подати читачеві доволі рафіновано-естетський стиль письма.

Структурована як певний наратив зі своїми героями й адресатами збірка цілісно передає депресивну, з проявими суїцидальности, настроєвість. Її виразник – славно- (чи то горе-) звісний образ Ікара, якого автор інтерпретує на свій кшталт, крізь образи чотирьох героїв збірки.

Небо, птахи і риби, джазові балади й блюзові композиції, сліпі художники й музиканти витворюють світ поза межами усередненої чуттєвости, світ, який через оніричні візії прагне подолати в собі клавстрофобію, розкриваючи нові глибини людської сутности. Оманливість видимого, відчутого, того, що при наближенні перетворюється на свою протилежність, прагнення до ідеального й реальне розірване, неприйнятне – ті фрейми, що викликають у читача пам’ять про романтичне світовідчування й психологічні реалії перехідного віку, за якими вловлюється персона й самого автора.

У Белеєвій поезії «сухий сірий сік часу» розлито по жилах, відчуттях і відчуваннях. Його герої, лишаючи свідчення про своє життя в адресованих одне одному листах, так і не прочитаних адресатами, витворюють своєрідну модель замкнутого комунікативного ряду, в якому проявлена метафорична таїна відчування світу поза простором її героїв втрачає власне рецептивне означення. Звідси, можливо, й назва збірки «Листи без відповіді», яка не передбачає наявність іншого, «об’єктивного» адресата. Але такого адресата певно годі й шукати, адже кожен читач сам стає автором у ситуації, коли поезія розкриває в ньому його інакшість. Можна цілком певно сказати, що Белеєва поезія спроможна на це.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Спілкування, інтернет, зміни в культурному ландшафті людства, мандри – найпоширеніші теми збірки...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...

Розділи рецензій