Дмитро Лазуткін. Солодощі для плазунів

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
180 переглядів

Київ: Факт, 2005.

Збірка «Солодощі для плазунів» із серії «Зона Овідія» – це вельми динамічні вірші (попри мляву назву та статичне оформлення палітурки), сповнені несподіваних смислових та формальних переходів і трансформацій, що часом набувають афористичности. Дмитро Лазуткін на диво сентиментальний, майже позбавлений стьобної стратегії поетичного висловлення, але небезуспішно прагне бути своєрідним виразником контемпоральности. Зокрема й соціяльности: поза соціяльною риторикою у текстах «Солодощів для плазунів» такі речі, як глобалізація, антиглобалізм, українські суспільні катаклізми, науково-технічний проґрес, групування й комунікування соціюму використано цілком в імпресіоністичній манері. Ці мотиви створюють розмите кольорове тло для головних подій цих творів: простих і показових історій про самотність і кохання, порозуміння та нерозуміння.

Лазуткінова збірка – добра ілюстрація деяких тенденцій «сьогочасного прямування» в поезії. По-перше, постання явища, у російських літературознавчих колах іменованого «новою усністю», коли текст навмисно створюється дедалі частіше для слухача й усе менше для читача. У поєднанні зі спадщиною реп-, рок- та «авторської» пісенности така література у деяких европейських країнах переходить у формат клубного гепенінґу та змагання-турніру. Ця усна орієнтація Лазуткінових віршів очевидна, надто якщо врахувати його темпераментну до істеричности манеру читання. По-друге, фабулізація тексту. Поряд із доволі абстрактними віршами у «Солодощах...» є чимала кількість творів із сюжетним стрижнем, наближеним до жанру новели.

Варто зазначити, що в збірці чимало елементарних правописних та лексичних помилок – від зірочок замість апострофів до нерозрізнення слів «місто» і «місце». Такі недоладності є тіньовим боком простеньких графічних поетових експериментів: зайвих пробілів, відступів, плутаних чергувань малих і великих літер тощо.

Найбільшою вадою «Солодощів для плазунів» є надмір «спільних моментів» із текстами Сергія Жадана, що найчастіше проявляється в схожих образах та риторичному підході до побудови фраз.

Усі ці плюси й мінуси роблять «Солодощі для плазунів» Дмитра Лазуткіна цікавим і «репрезентативним» зразком сучасної літератури.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...
Інна Булкіна ・ Квітень 2017
Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі...

Розділи рецензій