Доріс А. Карнер. Сміх крізь сльози. Єврейський театр у Східній Галичині і на Буковині

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
242 переглядів

Переклад з німецької Христини Назаркевич
Львів: ВНТЛ – Класика, 2008.

Розвідку про чернівецький та львівський їдишистський театр початку XX століття австрійська дослідниця Дорис Карнер опублікувала 2005 року у віденському видавництві «Steinbauer» (до того вона встигла видати кілька праць про єврейський і німецькомовний театр у Празі). Замість вступу авторка передруковує уривок зі статті віденського сіоністського політика Роберта Штиклєра «У єврейському театрі» (1912), виносячи фраґмент із неї також на обкладинку: «Я збагнув, що цим людям потрібний єврейський театр, що їм хочеться почути сміх, якого немає у Бурґтеатрі, що їм хочеться побачити сльози, які ніколи не поринуть щоками Дузе чи Бернар. Вони прагнуть цієї суміші архаїчних веселощів, віковічної розсудливости і віджилої сентиментальности. Вони прагнуть рішучих жінок і благодушних чоловіків, а ще пишної розваги. І нехай дідько того вхопить, хто їм у цьому задоволенні відмовить!». Точности, легкости та глибини думки, на які налаштовує «пролог», на жаль, не знайти в розповіді самої авторки. Так само важко співвіднести емоційну назву «Сміх крізь сльози» з текстом монографії, у якому, фактично, неможливо відчути суб’єктивної думки авторки про об’єкт її дослідження, не знайти жодних висновків чи узагальнень (окрім кінцевої післямови на п’ять сторінок – небагато для двохсотсторінкового видання).

Для нас звичною є позиція автора «над» матеріялом – коли він не просто послідовно викладає факти, а методологічно «перетравлює» їх, коментує та принагідно оснащує власним судженням. Дорис Карнер стала радше «під» матеріялом. Вона не деміюрг, не суддя, навіть не вчитель, а звичайна людина, що спостерігає за виром подій із затишної схованки десь «на дні». Її інформатори – газетні підшивки за 1903–1934 роки з театральними оглядами та скупі архівні джерела. І жодного свідчення про тогочасний буковинський і східногалицький єврейський театр із мемуарів чи щоденників. Читати такий текст – важка робота, може, через брак звички до подібних текстів в українській гуманітарній науці.

Крім приміток та списку літератури видання містить такі приємні розділи, як словничок (коротко і зрозуміло пояснено, що таке «акультурація», «асиміляція», «гаскала» тощо) та переліки ігрових майданчиків у Чернівцях до й після 1918 року. Українською мовою працю переклав усталений дует: Христина Назаркевич (власне переклад) та Ірина Пачовська (літературна редакція).

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Сергій Гірік ・ Жовтень 2017
В Україні упродовж тривалого часу не існувало видання бібліофільського напрямку, аналогічного до...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2016
Наукове дослідження австрійського історика Алоїза Нусбаумера зосереджено на особливостях...

Розділи рецензій