Алєксандр Даніель, Збіґнєв Ґлуза. Słownik dysydentów

Березень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
773 переглядів

Warszawa: Karta, 2007.

Замість планованих від початку трьох років робота над двотомовим виданням «Словник дисидентів. Чільні постаті опозиційних рухів у комуністичних країнах у 1956–1989 роках» тривала одинадцять років, повідомляють у вступному слові координатори видання Алєксандр Даніель і Збіґнєв Ґлуза. Перед різнонаціональним авторським колективом істориків, журналістів, редакторів, упорядників і перекладачів (він надто чисельний, щоби перелічити тут усіх учасників, доводиться обмежитися, згадавши ще редактора видання професора Єжи Кохановського) постали, окрім суто фактологічних, поважні методологічні проблеми, починаючи навіть від принципу групування матеріялу.

У першому томі подано інформацію про дисидентів, що діяли в країнах «соціялістичного табору» чи пак «народної демократії»  – зокрема й тих, що вже припинили існування, як-от СФРЮ або ЧССР, – тож біографії колишніх опозиціонерів розподілено по розділах, кожний із яких присвячено котрійсь із сучасних посткомуністичних країн: Албанії, Болгарії, Боснії та Герцеґовині, Македонії, Німеччині (НДР), Польщі, Румунії, Сербії, Словаччині, Словенії, Угорщині, Хорватії, Чехії, Чорногорії. У другому томі представлено країни, що виникли на руїні СССР: Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Естонію, Латвію, Литву, Молдову, Росію, Україну та бездержавних кримських татар.

Зрозуміло, всі частини довідника різні за обсягом, який залежав тільки від наявного матеріялу: розділ «Білорусь» містить три персоналії, а розділ «Албанія» – одну. Хронологічні рамки встановлено з 1956 до 1991 року – це усталена традиція, 1956 рік розуміємо як завершення державного сталінізму. Уживання терміна дисидент як базового – важливий прецедент, бо термінологічні дискусії щодо цього точаться в багатьох країнах і наукових школах. Утім, і автори «Словника» ставляться до цього без надмірної категоричности: вже навіть підзаголовок пропонує паралельне означення «постаті опозиційних рухів».

Критерії добору персоналій укладачі встановили досить прозорі. Принагідно відзначимо, що всі персоналії українських дисидентів, подані, приміром, у «Золотій книзі української еліти» (2001 рік видання і цілком інший склад упорядників), є і в «Словнику». Ще одним досить складним завданням було поєднати яскраві й драматичні біографії опозиціонерів і політв’язнів та сухі історико-теоретичні й бібліографічно-довідкові матеріяли. Двотомник має загальну вступну частину і загальний довідковий апарат, а кожен розділ, окрім власне біографій дисидентів відповідної країни, також містить теоретичну вступну статтю, хронологію, предметний покажчик, бібліографію (уніфікованого підходу вдалося досягти не скрізь: наприклад, розділ «Словаччина» не має хронології та покажчика). Статтю про Україну написав Євген Захаров, про  Польщу – Анджей Фрішке, про Совєтський Союз і Росію – Алєксандр Даніель. Московський автор указує, зокрема, на проблему рамок словника: деякі рухи – скажімо, башкирські дисиденти – залишилися поза увагою.

25 фундаментальних статтей різних авторів про опозиційні рухи в окремих країнах створюють нову якість. Попри аналогічні об’єкт і предмет дослідження та певні спільні підходи у методології, вони дають низку теоретичних відмінностей, суб’єктивних поглядів, що сприяє створенню повноти картини дисидентських рухів. Для них спільним у трактуванні опозиційних рухів є категорія протистояння тоталітарним ідеократичним режимам СССР та країн, у які сталінський режим експортував цю ідеологію та владу. Деяким дослідженням іще з 1990-х років бракує розуміння феномену дисидентів – смислу протистояння аморальним та жорстоким спецслужбам, і, зрештою, простого емоційного співпереживання. Тому спроби декого з дослідників критично переосмислити дисиденство виглядають необґрунтованими та непереконливими.

Словник має не лише наукове та довідкове, але й меморіяльне значення.

Як це часто буває, хоч як довго і прискіпливо працюють редактори, прикрі неточності все одно трапляються. Наприклад, у статті «Надія Світлична» подано фотопортрет Леоніди Світличної.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій