Ігор Ісіченко, Олена Ткаченко, Ірина Даниленко та ін. Слово і час. 2005, № 1, 2

Березень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
178 переглядів

Перше число «СіЧі» за 2005 рік пропонує прецікавий сплав традиційних і революційних дискурсів: унікальний випадок – навіть наші найакадемічніші часописи активно реаґують на політичні виклики доби, чим прекрасно й невимушено розбавляють власний непролазний академізм. Січневу «СіЧ» розпочинають листи підтримки на адресу українських професорів і студентів, учасників Помаранчевої революції від польських колеґ. Логічно доповнюють такий зачин фото, на яких зафіксовано моменти тривання українського народного здвигу.

Контрапунктом до такого радикального початку є початок глибокої статті архієпископа Ігоря Ісіченка «Молитовний дискурс у літературі Київської Русі» яку доповнюють дописи Олени Ткаченко «“Отче наш” в українській літературній традиції» та Ірини Даниленко «Модифікація жанрового канону молитви в ліриці Євгена Маланюка». А вже аналіз демонічних ба навіть вампіричних обертонів Маланюкових образів жінки-матері-України, за Олесею Омельчук, знову потроху радикалізує настрій числа. Нарешті, на авансцену теоретичного аналізу виходять дві статті, пов’язані з феміністичною критикою: вельми інформативний матеріял Марії Шимчишин «Американська феміністична теорія читацького відгуку» та суперечлива репліка Ніли Зборовської «Перцепція феміністки у західноевропейському дискурсі та українському письмі» (навіть існування в історії «архаїчного матріярхату» не доводить наявности специфічно «архетипного образу феміністки»). А далі стає ще сумніше. Молода надія наського брунатного ґрунтівства «хорунжий» Петро Іванишин у статті «Герменевтичні основи новітнього літературознавства: теорія і практика», як завжди, просякнутій огидною, хай і кумедною ксенофобією, завзято вихваляє працю свого «сотника» Сергія Квіта «Основи герменевтики», написану в звичному для цього полум’яного організатора й пропаґандиста стилі квазинаукової конспірології, намагаючися водночас протиставити цей химерний витвір бравого партайґеносе Грабовичевим «фальшованим» писанням про Шевченка та Донцова. Може, «СіЧ» і ладна тлумачити такі виправи як академічну полеміку, але на тверезий погляд ця добре відрепетована фашизоїдна істерика скидається попросту на наклеп, від Іванишина цілком очікуваний. Ясна річ, Іванишинові звичаї порядного товариства чужі, а ось «СіЧ», невтомно залучаючи цілий тлум кишенькових донцових, неабияк ризикує рештками репутації. І пощо? Все одно Донцов із них усіх – як із «СіЧі» «Вісник».

В інших матеріялах цілісну інтриґу числа менш відчутно: маємо тут статті Ольги Бандровської (про літературну спадщину Вінстона Черчиля) та Світлани Фіськової (про семантику «музичного роману»), кілька рецензій, а також низку анотацій найновіших книжок і свіжих чисел журналів. Завершує число традиційний «Літопис подій».

Лютнева «СіЧ» структурно нагадує січневу, бо містить одразу два продовжувані публікації: завершення розвідки Ігоря Ісіченка, яку супроводжує коротка репліка Тетяни Сидоренко «Образ Ісуса Христа в поезії Івана Величковського», а також матеріял Міли Зборовської про входження ідей та образів фемінізму в західноевропейський і український контексти. Тут таки Ігор Бондар-Терещенко конструює «Функціональні механізми літературного дискурсу 1990-х рр.», легко й самовпевнено роздаючи звання та ярлики учасникам цілого мистецького покоління, які навряд чи спричиняться до збагачення читачевого, ба більше авторового розуміння літератури. Хтось скаже, що текст цей хіба плювка вартий, та плювати на цього добродія – як проти вітру: сумнозвісний «критик на три літери» із мазохістичним захватом тими плювками гидливих колеґ тільки тішиться, напомповуючи далі міт ІБТ.

У рубриці «Дати» вміщено матеріяли, присвячені 100-й річниці Уласа Самчука: Ірина Руснак реабілітує кордоцентричну еротику романіста у «не зовсім ювілейних роздумах» «Кохання – шлюб – щастя», а Людмила Скорина аналізує домінанту дому в останньому романі письменника «На твердій землі». Ніна Бернадська стисло й у доволі звичному ракурсі характеризує «Канон соцреалістичного роману». Редакція журналу наголошує на своїй зацікавленості в подальшій дискусії довкола колись «найпроґресивнішого» з методів, посилаючусь однак на позаторішню статтю Людмили Медведюк «Теорія соціялістичного реалізму як канон реалізмоцентризму», тож і наступна репліка, либонь, не забариться. Чекає на обговорення й лист Василя Лизанчука «Без української мови, культури, духовности – не може бути української України», що розпочинає лютневе число, яке містить також відгуки на виданий у Львові сумнівний бібліографічний покажчик Миколи Лукаша, люблінське видання книжки Романа Мніха «Категория символа и библейская символика в поэзии ХХ века» і монографію Ніни Бєляєвої «Барокко и русская поэзия ХХ века», прикінцевий «Літопис подій» і «Наші рецензії». Привертає увагу публікація дев’яти листів Євгена Чикаленка до Івана Липи, що їх упорядкувала та коментує Інна Старовойтенко.

Т-БІ

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Січень 2014
Обкладинку числа «Проникливий погляд. Комунізм і його епоха» прикрашає колаж із пам’ятником...

Розділи рецензій