Тарас Мошовський, Йосі Бейлін та ін. Східноукраїнський конфлікт в контексті глобальних трансформацій Збірка наукових статей. Випуски 1, 2

Квітень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
220 переглядів

Донецьк, Вінниця: Український інститут стратегій глобального розвитку і адаптації; Український культурологічний центр/Український інститут стратегій глобального розвитку і адаптації, 2016.

У передмові до першого випуску збірника задекларовано, що він є спробою подивитися на події на сході України, використовуючи філософську методологію, «відсторонено, за допомогою категоріального аналізу, немов це відбувається не з нами, але водночас із розумінням екзистенційної невідворотності того, що відбувається». Таких «ритуальних» фраз у текстах обох збірників є вдосталь. Проте їхнє співвідношення зі справді змістовними висновками чи ориґінальними підходами не на користь цих других. Хоч у виданні й стверджується, що воно є гуманітарним моделюванням — категоріяльним, історичним, геополітичним та екзистенційним, деякі статті до моделювання не дотягують.

У збірниках є цікаві авторські перспективи, але вистачає і текстів, автори яких так і не розвивають значної частини задекларованого на початку. Обидва випуски містять статті науковців з України, Ізраїлю, Росії, проте у другому випуску географія звужується та й загалом «згасає» кількість напрямків осмислень і перспектив.

У першому збірнику, створеному за гарячими слідами подій 2013–2014 років на Донбасі, в Криму та у Києві, переважає осмислення передумов виникнення того, що автори називають «східноукраїнським конфліктом», та ескізне окреслення його розвитку і можливих наслідків. У другому — увагу зосереджено на окремих аспектах ситуації на Донбасі, аналізі громадської думки, міркуваннях над перспективами примирення. Є також порівняльні статті, присвячені повсякденному життю в умовах війни початку ХХІ століття і воєн минулого або постсекулярним проєктам в арабському світі. У першому виданні статті скомпоновано за тематичними річищами (концептуалізація означення «східноукраїнського конфлікту», його передумови й особливості соціяльної та екзистенційної ситуації); у другому — зібрано в дві групи (прикладні і фундаментальні дослідження), а також уміщено додатки з документами, пов’язаними з Мінським процесом.

Означення подій на сході України як «східноукраїнського конфлікту» обґрунтовує Роман Додонов, відкидаючи терміни «криза», «війна» і «аґресія» як невдалі. Поняття конфлікту, на його думку, є родовим щодо них, і дослідник пропонує застосувати саме його, а далі — використати для аналізу подій на сході України потенціял конфліктологічної парадигми. Мабуть, тому в другому випуску Додонов пропонує розглядати «східноукраїнський конфлікт» у контексті концепції циклічного насилля. Директор Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації Віктор Левицький не лише обґрунтовує підходи до означення подій, що розгортаються на сході України від 2014 року, як до «східноукраїнського конфлікту», але й трактує його як наслідок системної кризи в Україні загалом. Виклад статті публіцистичний, із величезною кількістю посилань (від Карла Ясперса до Ґабріеля Ґарсії Маркеса) та надмірно індивідуалізованою оцінкою.

Володимир Глазунов у статті «Гібридна війна в Україні: олігархічний дискурс» міркує про феномен війни, зокрема гібридної, та «олігархічний складник» Майдану–2014 і доходить висновку, що збройний конфлікт на Донбасі є результатом олігархічного апелювання до зовнішніх ресурсних джерел. Володимир Скворець називає війну на сході України цивілізаційним конфліктом і окреслює власне бачення його внутрішніх передумов, серед яких — історико-культурна спадщина України, глобалізація, наслідки неоліберальних ринкових реформ тощо.

Означенням «східноукраїнський конфлікт» як усталеним послугується і Олександр Білокобильський («Глобальні зіткнення постсекулярного світу та українське питання»). У першому збірнику він міркує про те, чому конфлікт став можливим, а також про ситуацію на Донбасі як екзистенційне потрясіння. А в другому він у співавторстві з Віктором Левицьким доходить висновку, що цей конфлікт «відповідає всім умовам світоглядної війни в глобальному просторі». Натомість Тарас Мошовський трактує війну на сході України як конфлікт двох моделей православної цивілізації, щоправда, чітко не позначає, що саме має на увазі. Йосі Бейлін, екс-міністр юстиції Ізраїлю, порушує питання побудови дорожньої карти і проводить паралелі з вирішенням інших конфліктів, а Дмитро Кобалія використовує означення «український конфлікт» у лапках, випробовуючи потенціял різних інших означень і доходячи висновку про те, що маємо справу із конфліктом між Російською Федерацією і Україною. До слова, в обох збірниках є автори, які не погоджуються з означенням подій на сході України як «конфлікту»: Вячеслав Ліхачов кваліфікує їх як «російську озброєну аґресію», а Володимир Фадєєв використовує означення «українська криза».

У збірниках є статті, що стосуються загальних тем, дотичних до ситуації на сході України. Наталя Криворучко міркує про «стратегічну культуру Европи і виклики безпеки для України», Юлія Брило описує ідеї посттойнбіянської філософії історії, Ганна Жекало виводить на перший план підходи до визначення поняття «конфлікт», Марина Колінько пропонує розгляд меж і горизонтів домашнього світу, а Олег Кирницький пише про віртуальні аспекти стратегій війни у ХХІ столітті. Ігор Пасько аналізує співвідношення таких понять, як суспільство і спільнота, політика і політичне, але аналіз поступово переходить майже в есеїстичні міркування щодо мовного питання; в другому збірнику цей же автор міркує про суб’єкта історії і техніку. У деяких статтях контекст осмислення подій на сході України представлено більш вдало. У першому випуску Руслан Халіков розглядає діяльність «Ісламської держави» та реакцію на неї з боку Іраку і міжнародного співтовариства порівняно із ситуацією з «ДНР» і «ЛНР»; в другому — пропонує розгляд постсекулярних глобалізаційних проєктів в Ірані, Туреччині й арабському світі. Окрему групу становлять тексти, присвячені спробам аналізу «русского мира», статті Олега Туренка про фраґментарну ментальність Донбасу і розвідка Катерини Горбенко про соціяльні екзистенціяли східноукраїнського суспільства у першому випуску. У другому випуску до неї можна долучити матеріяли, зосереджені на питаннях мирного вреґулювання, примирення і миротворення авторства Валерія Павлюка, Максима Лепського та розвідку Тетяни Єрескової про соціяльну природу конфліктогенности. Прикладними орієнтаціями позначено статті двох колективів авторів про демографічні та екологічні наслідки війни на Донбасі.

Автори вживають різні означення і для реґіону, де нині відбуваються військові дії, — від Донбасу до Південного Сходу. Є в збірнику і статті, які висловлюють переконання, що події на сході стали логічним продовженням Майдану, і вказують на його «олігархічний складник». Це виявляє авторські позиції й оцінки, які інколи є, щонайменше, неоднозначними, а як максимум — безвідповідальними. За такою позірною відстороненістю проступає прихильність до певної «сторони».

В окремих статтях автори використовують кальковані з російських перекладів прізвища науковців (наприклад, Фридрих Гаєк стає Хаєком), калькують фразеологізми (про погані і хороші «міни» за певної «гри»), творять плетиво зі складних конструкцій і розлогих цитат, не надто переймаючись обґрунтуванням поєднань термінів («олігархічний дискурс», «заручники міфологічного розуму», «міфо-метафізичні глибини» тощо). Тексти Ігора Паська рясніють згадками про «справжнього європейського інтелектуала» й «соціально-етнічну химеру в Україні». Максим Лепський пише, що «ключовою спрямованістю стратегії все-таки є онтологічна визначеність — на буття миру або на буття війни, на просторово-часову хронотопічність розвитку сфери й укладу війни, або сфери та укладу світу». У Тараcа Мошовського натрапляємо на міркування про «відродження народу як суб’єкта історії, що означає унаочнення мети національного існування, фактично тієї місії, що покладена на народ», та про відкриття історії як основи національного буття, «інтуїтивне відкриття незачиненості таємниць, архетипів». На сентенції такого штибу можна натрапити в численних збірниках наукових праць на пострадянському просторі. Ними можна було би знехтувати, якби не важливість теми, якій присвячено видання.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Опитані досить відверті в проговорюванні минулого, однак вони цензурують себе, коли йдеться про...
Інна Булкіна ・ Червень 2017
З одного боку, відлига і так звана «культурна дипломатія», що її західні попередники авторів книжки...

Розділи рецензій