Володимир Кравченко, Раса Чепайтене, Тарас Кознарський... Схід / Захід. Випуск 15

Жовтень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
116 переглядів

Харків: ТОВ «НТМТ», 2011.

«Критика» вже не раз зверталася до проблеми дослідження міста як феномену, розглядаючи деякі номери культурологічного часопису «Ї» (наприклад, у ч. 11–12 за 2011 рік) або комплексну працю Олени Трубіної «Місто в теорії» (2011, ч. 9–10). Повністю присвячений темі історичної урбаністики випуск історико-культурного збірника «Схід/Захід» дає для цього нову нагоду.

«Схоже, що українська культура робить другу за останнє століття спробу опанувати Місто, – каже у передмові Володимир Кравченко. – У цьому плані письменники та їхні критики, з одного боку, та соціологи, що досі обходилися без критики – з другого, – далеко попереду українських істориків». Справді, вибір чіткої оптики для такого широкого гуманітарного поля, як урбаністика, річ надзвичайно важлива, але й обмеження лише нею є згубним для розуміння міста, в основі якого має бути міждисциплінарність.

В розділі збірника, де висвітлено теоретичні аспекти історичної урбаністики, Раса Чепайтене аналізує ідеологічний вплив на формування міста як культурного тексту, а тому апелює до просторових, ідентичністних, мистецьких контекстів. Авторка намагається вказати на безперечний вплив структурних складників міста або «дискурсивно обумовленої території» на свідомість городян. Окрім теоретичних постулатів, більшою мірою семіотичних проєктів (от хоч би звертання до «урбаністичної семіотики» Роляна Барта), дослідниця апелює до рідного їй Вільнюса й тих культурних практик, що функціонують у ньому. Натомість для Боріса Стєпанова ефективним способом опанування міста і, як наслідок, набуття досвіду є екскурсія. «Маємо за мету, – пише російський культуролог, – подати цілісний начерк міської історико-культурної екскурсії». Шкода, що автор апелює лише до теорії екскурсії Анциферова, доволі відомої в наукових колах. Бо для «цілісного начерку» хотілося б дізнатися про інші програми.

Наступну частину присвячено репрезентаціям міського простору, означеним як «уявлювання міста» (адже стосуються вони художньої літератури). Тут є розвідка про Київ у творчості Миколи Гоголя (Тарас Кознарський), порівняльне дослідження репрезентацій Львова у текстах Юрія Андруховича та Харкова у Сергія Жадана (Тетяна Гофманн), а також образ Берліна в сучасній українській та польській белетристиці (Тетяна Дзядевич, Людмила Підкуймуха). Цей розділ доволі строкатий через надто різні репрезентації міста: важко провести логічний місток між Гоголем й Андруховичем, між Жаданом і Стасюком, між названими містами, епохами і притаманними їм стилями. Хоча, можливо, упорядники й не ставили за мету дотриматися строгої концепції в кожній із частин збірника.

Стрижнем розділу про історичну пам’ять у міському просторі вочевидь є намір проілюструвати владні маніпуляції з її конструюванням. Білоруський соціолог Аляксєй Ластовський розглядає Київ і Мінськ як приклади монументального міста, ґрунтованого на радянських мітах. Приміром, «комуністичний уряд докладав значних зусиль, намагаючись увічнити свою владу через кодування і монументалізацію міського ландшафту». Подібні інтенції можна простежити і в Баку, вважає Сергій Рум’янцев. Карл Кволс викладає історію творення Севастополя, а Олександр Полянічев, не ставлячи амбітних культурологічних завдань, просто розповідає історію зовсім невеличкого містечка Олевська у Житомирській області. Втім, стаття натякає на цілковитий брак серйозних досліджень в аналізі феномену українського містечка, що справді винятково для загальної мапи Европи (зрештою, цей очевидний факт епізодично намагалися проілюструвати автори часопису «Ї»). Завершує розділ Світлана Фрунчак, поволі підводячи (на прикладі Чернівців) до наступної теми збірника – міської ідентичности.

Загалом поняття ідентичности навіть і без додавання прикметника «міська» вже втрачає смислове підґрунтя через множинність значень. Попри це, дві останні частини випуску стосуються феномену міської ідентичности в різних теоретичних і практичних контекстах. Дві статті присвячено ідентичності Харкова: Дмитро Заєць звертається до практик публічного мистецтва, спрямованих «головним чином на реконструювання публічного простору міських спільнот», а Олексій Мусієздов аналізує ідентифікацію східноукраїнського мегаполісу, в основі якої – конструювання цілісного образу міста. Ірина Черних і Галина Стоянова звертаються до віртуального дискурсу Одеси, де «місто існує не як місце, а як процес, як система взаємодії у рамках діяльности тих, хто зараховує себе до цієї міської спільноти». Суголосним до міської ідентичности є розділ «Соціяльні ідентичності в містах», хоча, це, в суті речей, є поверненням до теми міської пам’яті та владних структур. Оксана Міхеєва розглядає «Херсонську справу», що ілюструє діяльність окремих міських спільнот, комунікацій і загалом репрезентує імідж міста. Юлія Сорока відтворює вже згадану проблему містечка, але маркує його як провінцію, що неминуче актуалізує інший методологічний центр розуміння.

Випуск традиційно завершується низкою рецензій. Є серед них і огляд уже згаданої тут праці Олени Трубіної.

Збірникові бракує чіткого фокусування на історичній урбаністиці, зокрема уваги до повсякденного побуту міста – неодмінного її складника. Втім, попри фраґментарність у висвітленні проблеми, цей випуск харківського історико-культурологічного збірника може бути хорошим вступом до урбаністики.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій