Анджей Стасюк. Схід

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
175 переглядів

Переклав з польської Тарас Прохасько.
Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Книжка польського письменника Анджея Стасюка «Схід» справді є прозою про авторову мандрівку Сходом – не так географічним, як метафізичним. Відвідини Росії, Монголії та Китаю – це продовження ширших і амбітніших пошуків Сходу не лише у просторі, а й у часі, пам’яті, здогадах.

Відправною точкою для Стасюка є минуле Польщі «у тіні Сходу» – за комунізму, просоченого духом «не так Маркса, як Чинґісхана». Для його змалювання він звертається до споминів власного дитинства, коли ще не усвідомлював, що є соціялізм і комунізм, а втім, перейнявся духом часу. Стасюкову мандрівку лабіринтами власної пам’яті позбавлено й натяку на меланхолійність: вона динамічна, гостра і напружена. У фокусі – людина в ситуаціях, які відбивають портрет часу: жінки в черзі до магазину – беззмістовній, бо все одно покупців покличуть вибірково; дядько, що зберігав у шухляді партійний квиток, і це щось означало; люди з Чити, що їли глину, поки сам Стасюк ріс у достатку в Польщі; спогади рідних про одинадцять років нічного стукання у двері під час війни – одинадцять років без сну; переселення сімей із сіл до міст у пошуках ліпшої долі для дітей. Письменника непокоїть, що глобальні ідеології нав’язують народові певну поведінку, і він критичний не лише до комунізму, а й до західного капіталізму, що його зображує через споживацьку культуру торгівельних центрів. Захід не приваблює авторової уваги – нею цілковито заволодів Схід.

У глибинках Росії, степах і пустелях Монголії, на широких площах китайських міст нікуди не зникає часовий вимір авторових пошуків. Стасюк неясно усвідомлює причину свого перебування на Сході, тож безнастанно шукає їй виправдань – і знаходить у спогадах. Тож і виходить, що мандрує автор насамперед пам’яттю: чай в аеропорту Братська, куди літак приземлився замість Іркутська, навіює спогад про зиму дитинства, а той – про маму і її оповіді про росіян, далі – про тундру, а по тому врешті дізнаємося, чому автор туди летів. Невидимими нитками польські міста зв’язано з далекосхідними.

Автор шукає Схід у віддалених нетуристичних місцинах, тож його історії – живі, автентичні, неприкрашені. Текст схожий на потік пам’яті, яку в читанні можемо ніби привласнити: згадати, як свої, відчуття спеки в пустелі і вранішнього холоду в наметі; відтворити образ Азії, ніби самі її бачили. Чомусь запам’ятовуються і кольори: стримані – монгольських степів та заходів сонця, сірі й монотонні – російських глухих міст; неприродно яскраві – китайських одноразових сувенірів.

Стасюк розповідає про степи Монголії, де кочове життя – не леґенда; містечка Китаю, в яких західному туристові неможливо бути непомітним, а більшість готелів недоступні іноземцям; вокзали далекосхідних російських міст з окремими залами очікування для китайців, аби контролювати, щоб вони сідали тільки на поїзди. Та хай про які долі та сюжети оповідає автор, він не стишує власного голосу: це насамперед його історія. Загадок і пошуків.

Короткі речення і довгі абзаци в дивний спосіб урівноважують концентрованість і плинність думки. Книжку поділено на розділи, що не мають назв і є тематичними. Як-от частина про одноразове китайське виробництво, зорієнтоване на світове споживацтво, в якій Стасюк пов’язує різнобарвний ярмарок дитинства, коли до міста приїжджали ятки з китайськими сувенірами; сюжети з країни, яка це все виробляє і перевозить у плетених торбах, та яскраві вітрини торговельних центрів у Польщі, де збувають китайський крам. Найнереальнішою є, мабуть, частина про діда, голову сільради за комунізму та його «молитву Комуні» в оточенні жінок.

У книжці немає штучних звужень до одного предмета чи однієї історії – польської, «західної» чи «східної». Книжка жива, як жива людська думка, що поєднує різні царини й місця. Автор шукає Сходу, тож у пригоді стають усі способи пізнання. Політичне, історичне, ідеологічне, метафізичне, автобіографічне та мандрівне переплітаються. Тож у рясній сюжетами і темами книжці кожен помітить щось своє. Спільним є лише напрямок – Схід.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій