Рей Брандон, Венді Лауер (ред.). Шоа в Україні: історія, свідчення, увічнення

Серпень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
426 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2015.

Авторський колектив знаних у світі дослідників Голокосту представив 2008 року ґрунтовне дослідження історії східноевропейського єврейства в роки Другої світової війни. Попри, здавалося б, пильну увагу до цього питання, автори книжки доводять, що у цій темі залишається багато дискусійних питань. Спираючись на комплекс джерел з архівів колишнього Радянського Союзу, науковці намагаються заповнити цю дослідницьку нішу.

Видання містить передмову працівника Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолія Подольського, науковий вступ редакторів Рея Брандона та Венді Лавер, де проаналізовано стан дослідження проблеми Голокосту на території України в період Другої світової війни. У наступних десяти розділах висвітлено результати багаторічних напрацювань з історії Голокосту українських євреїв.

Дитер Поль, професор сучасної історії в університеті Альпен-Адрія (Кляґенфурт, Австрія), дослідив масові вбивства українських євреїв у двох окупаційних округах: Райхскомісаріяті Україна та прифронтовому окрузі німецької військової адміністрації. За авторовими висновками, ключову роль у знищенні євреїв цих округів відіграли батальйони Поліції порятунку (Орпо).

Професор історії Єйльського університету Тимоті Снайдер за об’єкт дослідження обрав західноволинських євреїв у міжвоєнний період та в часи Другої світової війни. У перший період політику польської влади щодо євреїв було спрямовано на тихий примус їх до еміґрації, а окупацію Західної України, яку здійснили радянські війська 1939 року, місцеві євреї спочатку сприймали як надію на покращення життя. Утім, сподівання виявилися марні, а вже з установленням німецького окупаційного режиму євреї вповні відчули політику Голокосту (лише восени 1941 року загони СС винищили понад двадцять тисяч волинських євреїв). 1944 року історія західноволинських єв-реїв, які залишилися в живих, завершилася через радянську політику примусового виселення євреїв із Волині.

Про історію єврейсько-українських та німецько-українських відносин у Галичині пише професор східноевропейської історії Гамбурзького університету Франк Ґольчевський. Він намагається толерантно висвітлити і пояснити непрості взаємини українців, євреїв та німців у період німецької окупації Галичини, які обросли низкою хибних уявлень і стереотипів, як-от «українці були найгіршими» у концтаборах. Автор обстоює тезу, що винищення євреїв не було головною метою колабораціонізму українських націоналістів. Німці скористалися обставинами й упередженнями щодо євреїв зі своєю метою. На думку Ґольчевського, такі уроки історії попереджають про небезпечність узагальнень і таврування певного народу в цілому як ворога.

До сценарію румунського розв’язання «єврейського питання» у Трансністрії прикуто увагу Деніса Делетанта, професора румунознавства на факультеті славістики та східноевропейських досліджень Університетського коледжу у Лондоні. Трансністрія, окупований румунськими військами реґіон між Дністром і Південним Бугом, у роки Другої світової війни, за оцінками дослідника, стала кладовищем для 250 тисяч євреїв. Такі результати увінчали політику «етнічного очищення» та депортації Йона Антонеску. Згодом, після масових розстрілів улітку 1941 року, на євреїв чекала повільна смерть від тифу або голоду внаслідок байдужости румунської влади. Втім, це давало трансністрійським євреям бодай мізерний шанс вижити.

Дослідник Гамбурзької фундації сприяння науці та культурі Андрей Анґрик звертає увагу на використання праці євреїв під час побудови Транзитного шляху IV в Центральній Україні. У січні 1942 року на Вайзенській конференції німецьке керівництво взяло курс (після масового розстрілу євреїв) на використання єврейської праці у трудомістких галузях промисловости. Такий підхід не скасовував політики Голокосту, а лише кориґував її, адже більшість євреїв так чи так були приречені на смерть від виснаження та хвороб. Дослідження асистента професора історії в Тавсонському університеті (Мериленд, США) має локальніший характер і стосується політики Голокосту, яку впроваджувала цивільна адміністрація (ґебітскомісаріят) у Житомирі. Головним її завданням було забезпечити продовольством німецьку армію та винищити насамперед комунізованих євреїв.

Науковець із Меморіяльного музею Голокосту США Мартин Дин звертається до слабко висвітленої теми щодо ролі радянських етнічних німців у Райхскомісаріяті Україна в роки окупації. Німецька адміністрація надала їм привілеї і залучала до роботи в цивільній адміністрації. Вони стали важливою ланкою між офіцерами німецької поліції з Райху і місцевим населенням. Як приклад автор зазначає, що від перекладу таких працівників під час допитів подекуди залежало життя бранців німецьких в’язниць.

Дослідник історії Голокосту з Харкова Олександр Круглов зробив детальні (за роками і місяцями) підрахунки єврейських втрат в Україні в роки окупації: 1941 року — 509190 євреїв, 1942‑го — 773700, 1943-го — 150000. Загальні втрати єврейського населення на окупованій території України склали близько 1,6 мільйона осіб.

Життєву історію Діни Пронічевої, яка пережила Бабин Яр, дослідив Карел Беркгоф, старший науковий співробітник Інституту досліджень Війни, Голокосту та геноциду у Королівській Нідерландській Академії мистецтв і наук. Він подає й аналізує німецькі, єврейські, радянські, російські та українські документи про історію Діни Пронічевої.

В останньому розділі Омер Бартов, профессор европейської історії в Бравнівському університеті (Провіденс, США), пише про місця пам’яті Голокосту на землях Східної Галичини.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Bogdan Grytsevych.
Bogdan Grytsevych 27 січня 2017 року, 16:45

Події минулого. Голокост Богданівка. 75 років трагедії. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1254930257917142&set=a.105480659...
2 лютого 1942 року останні дні массового спалення та розстрілу людей. Ескіз скульптури на місці трагедії .
Галерея Гард м. Южноукраїнськ. Скульптор О. Владіміров.
Куратор проекту Б. Грицевич. +3097 5501794

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Опитані досить відверті в проговорюванні минулого, однак вони цензурують себе, коли йдеться про...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2017
Дослідження, результати якого представлено у виданні, мало на меті з’ясувати особливості участи...

Розділи рецензій