Уладзімір Ляхоўскі. Школьная адукацыя ў Беларусі падчас нямецкай акупацыі (1915–1918 г.)

Грудень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
230 переглядів

Беласток: Беларускае гістарычнае таварыства; Вільня: Інстытут беларусістыкі, 2010.

Напередодні «Великої вітчизняної війни», як називали у Російській імперії Першу світову війну, шкільництво на «національних окраїнах» Росії було насамперед засобом соціяльної сеґреґації та русифікації. Вчителі, викладаючи чужою для дітей мовою чужі історію та літературу, ще й мусили пильнувати, щоби школярі не розмовляли рідною мовою навіть на перервах.

Зрештою, закон про школу 1914 року дозволив, хоч і з різними застереженнями, навчання рідною мовою у початкових школах підросійської України. Натомість у Білорусі національний рух був значно слабкішим, і, як згодом згадував письменник і поет Змітрок Бядуля, «народ, якого сильніші сусіди хотіли викреслити з книги буття, хапався, наче потопельник за соломинку, за кожного, хто тільки казав слово білоруською». Впродовж восьми передвоєнних років діячі білоруського культурного відродження заснували десяток підпільних початкових білоруських шкіл, однак усіх їх російська влада врешті-решт виявила та закрила.

У перебігу осіннього наступу 1915 року німецький ляндвер захопив литовські та західнобілоруські землі і створив на них окупаційну зону «Обер Ост» зі своїм законодавством, кордонами, судовою, податковою, митною та освітньою системами, псевдо-«паспортами» й навіть суроґатними грошима. У «Конституції Обер Ост» німецьке військове командування заявило, що відмовляється від онімечення мешканців захоплених земель, і проголосило курс на політичну та культурну переорієнтацію їх на Захід – із Росії на Німеччину.

Німецька військова влада заборонила викладати у школах російською мовою та за російськими програмами і підручниками, натомість усіляко заохочувала створення національних шкіл. До кінця 1915 року замість евакуйованих до Росії 234 навчальних установ на території «Країни Обер Ост» виникло понад 1000 білоруських, польських, литовських, українських і єврейських навчальних закладів, а також одна початкова татарська мусульманська школа у Мінську.

Частину національних шкіл фінансувала місцева окупаційна адміністрація, збираючи податки з населення, решту – національні громадські товариства та приватні особи. Проте з відходом у листопаді 1918 року німецької армії із західнобілоруських земель майже всі тамтешні білоруські школи було закрито. А вишів із білоруською мовою навчання у зоні Обер Ост створено не було – як немає їх у всій Білорусі й донині.

Чи не найголовнішим наслідком освітньої політики тодішньої німецької окупаційної влади, наголошує Уладзімір Ляховський, стало повернення білоруській мові – вперше від часів Великого князівства Литовського – офіційного статусу. Німецька адміністрація тоді вперше визнала білоруську мову відмінною від російської та рівною за статусом з іншими мовами Краю – польською, литовською та ідиш.

На останній сторінці своєї книжки автор нагадує, що сьогодні, на відміну від часів Першої світової війни, білоруською мовою навчаються лише 21,5% школярів Білорусі. І якщо 95 років тому в окупованому німецькою армією Мінську працювало дев’ять шкіл із білоруською мовою викладання, то нині, хоча городян у столиці незалежної Білорусі майже вдесятеро більше, таких шкіл тут є тільки чотири.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій