Олександр Бойченко. Щось на кшталт шатокуа

Листопад 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
119 переглядів

Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003.

Зібрані в цю книжку короткі есеї колись друковано в «Молодому буковинці», «Дзеркалі тижня», «Книжнику Review», але якщо ваша лектура обмежена науковим доробком Григорія Клочека та інших стовпів академічного літературознавства, а з часописів окрім «Літературної України» нічого на пам’ять не спадає, то не перенапружуйте інтелект і не згадуйте, де ви чули це ім’я. Був такий комсомольський письменник, автор безсмертної повісти «Молодість», але він давно помер. А цей Олександр Бойченко... ну, цей хай буде псевдонім.

Теми всіх статтей (чи пак конспектів лекцій, «не рекомендованих жодним міністерством ні до чого»), розподілених на три частини-«семестри», видаються цілком випадковими: в першому семестрі після Шевченка автор, який називає себе Олександром Бойченком, заводить розмову про Сократа, далі – про Лишегу та Ду Фу, тоді переходить до Рабле, Канта, Лєрмонтова... Врешті, стає зрозумілим, що він просто говорить про тих письменників, які йому самому цікаві, – а тому книжка потребує дуже особливого читача, який має довіритися авторовому смакові.

Другий семестр почасти присвячений текстам американської літератури та, очевидно, улюбленим творам з европейської літератури, що їх давно сприймаємо як класичні. Серед авторів – Гемінґвей, Фолкнер, Маркес, Ґолдинґ, Гесе, Кізі та інші. А третій семестр – це розмова про сучасну українську літературу і декілька слів про Пєлєвіна й Стасюка.

Марно шукати у цій збірці вагомих літературознавчих статтей; коротенькі есеї тяжіють переважно до публіцистичного жанру, тому окремі з них не позбавлені риторики та іронії. А загальне враження від книжки досить фраґментарне: вочевидь, через тематичний еклектизм і брак якогось єднального елемента відчуття розпорошености текстів та постульованої аморфности таки не зникає. Хоча авторові це, здається, нітрохи не шкодить. Бо це його розповідь про світ загалом і літературу зокрема, якими він їх бачить. Хіба цього не досить?

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Більшість історій розповідають про власників бізнесу, заняття яких прижилися на новому ґрунті, або...
Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...

Розділи рецензій