Вальтер Беньямін. Щодо критики насильства

Квітень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
186 переглядів

Переклав з німецької Ігор Андрущенко
Київ: Грані-Т, 2012.

У передмові до збірника статтей та есеїв Вальтера Беньяміна, надрукованого у видавничій серії «De profundis», Володимир Єрмоленко (який має цілком заслужену репутацію одного з найкращих в українській гуманітаристиці знавців його творчости – доречним буде згадати монографію про Вальтера Беньяміна, яку нещодавно випустила в світ «Критика»), зосередився передусім на «незвичності» філософа. Ця незвичність проявилася в його мисленні, стилі письма, прив’язаності до речей. Постать мислителя постає в полі фактичности соціокультурних контекстів часу, в якому він жив («Його творчість припала на 1920–1930-і рр.: почалася майже одразу по закінченні Першої світової (у 1919-му він захистив дисертацію), закінчилася самогубством у каталонському Портбу, на кордоні між Францією та Іспанією, у вересні 1940‑го»), та можливостей того, ким він міг би бути, що загалом визначило його «множинну іпостасність» («Беньямін міг би стати університетським професором, … письменником, … одним із творців “критичної теорії”, … радянським дисидентом»).

Відкриває збірку відома Беньямінова промова «Автор як виробник», виголошена в 1934 році в Інституті вивчення фашизму в Парижі. Це досконалий аналіз позиції автора в умовах технократичної культури. Своєрідним доповненням може бути стаття «Сюрреалізм», де, роблячи алюзію до фотографії, мислитель витворює «моментальний знімок» европейської інтеліґенції першої половини XX століття і стверджує, що сюрреалісти – єдині, хто збагнув вимогу часу. Окрім цього, в збірнику поміщено статті, присвячені значущим постатям літератури XX століття – Марселеві Прусту та Францові Кафці; осмисленню мовної сутности людини і речей («Про мову взагалі й людську мову зокрема»), людській здатності створювати подібності та дарові їх бачити («Про спроможність мімесису»), діягностиці стану академічного життя через призму студентства («Життя студентів») тощо.

Політичну філософію Вальтера Беньяміна представлено передусім статтею «Щодо критики насилля». Переклад її заголовку (який дав назву всій книжці) може викликати запитання: наприклад, чи не доцільніше було би перекласти «До критики насильства»? Іншими словами, ставлячи завдання критики насильства, Беньямін прагнув її лише описати чи ставив вимогу утвердити її справжній сенс (що взагалі характерне для представників Франкфуртської школи – Макса Горкгаймера, Теодора Адорно, Герберта Маркузе)?

Поза тим, можна лише тішитися з появи цієї роботи в Україні. Адже вона неабияк вплинула на сучасну політичну філософію (пригадаймо, наприклад, дискусії про перманентність надзвичайного стану політичного світу Карла Шміта, Славоя Жижка, Джорджо Аґамбена). Доповнюють цю статтю не менш відомі роботи мислителя: «Богословсько-політичний фраґмент», «Про поняття історії». А загалом, якщо говорити про Беньямінову політичну філософію, можемо ствердити, що вона демонструє приклад «езотеричного письма», про яке колись писав Лео Штраус. За видимим рівнем слід шукати глибші смисли, які дають ясне розуміння актуальних політичних і культурних феноменів.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...

Розділи рецензій