Юліуш Фоєрман. Щоденник зі Станіслава (1941–1943 рр.)

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
766 переглядів

Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2009.

Коли йдеться про реальні вияви патріотизму – згадуваного, з огляду на реальні події, до речі й не до речі, – то, на мою думку, одним із найпростіших і найкращих його виявів у сфері книговидавництва можна вважати серію «Моє місто» івано-франківського видавництва «Лілея-НВ». Недорогі тонкі книжки послідовно розгортають ту чи ту сторінку історії міста, значення міту котрого істотно переважає його фактичну роль в історії країни. Багатотомне (якщо можна застосувати це слово до книжечок такого формату) видання справляє, однак, враження реальної спроби переосмислити історію «третьої столиці» Галичини та всього реґіону.
    
У Станіславі до Другої світової війни приблизно 70 відсотків населення становили євреї; тут діяло окреме ґето, завдяки діяльності котрого після війни від станіславського єврейства залишилися тільки спогади. Беручи до уваги на антисемітську політику попередньої влади, не слід дивуватися, що вперше спогади Юліуша Фоєрмана про станіславське ґето було видано польською мовою у 1966 році завдяки зусиллям варшавського Інституту єврейської історії. Українське видання засвідчує, що можна сподіватися повернення в сучасну культуру Галичини принаймні однієї з питомих рис інтеліґентности, поруйнованої історичними зламами XX століття, – здатности відчувати живий інтерес до історії.
    
Кваліфікований переклад із польської виконав Борис Арсен, З. Жеребецький підібрав доречні ілюстрації (числом 28). Усе це разом із післямовою Михайла Головатого творить добрий супровід мініятюрному, вміщеному на 54 сторінках текстові, в якому йдеться про перебіг подій у станіславському ґеті, чия історія мало чим різниться від історії всіх інших нацистських концентраційних таборів.
    
На початку книжки автор коротко і точно окреслює причини, через які єврейське населення не залишило воєнного Станіслава, зокрема, звісно, через небажання полишати родину та майно. Дальші події вписуються у страхітливу схему діяльности будь-якого нацистського ґета: масові та поодинокі розстріли, пожежі, вивезення тисяч євреїв на страту в табори смерти, самогубства тих, хто через вік не міг отримати посвідчення працездатности, а тому був приречений на розстріл... Юліуш Фоєрман мав дивовижну пам’ять справжнього історика: він наводить точні дати, топоніми та імена всіх дійових осіб, що були дотичні до станіславської катастрофи й потрапили в його поле його зору. Через це книжка варта уваги не тільки патріотів Станіслава, а й професійних істориків України.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій