Альґіс Кашєта (упор.). Щоденник партизана Льонґінаса Балюкявічюса — Дзукаса: 23 червня 1948 р. — 6 червня 1949 р.

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
193 переглядів

Переклад Василя Капкана.
Львів: Кальварія, 2016.

Упорядник видання, литовський історик Альґіс Кашєта 1993 року віднайшов щоденник одного з учасників литовського руху опору, Льонґінаса Балюкявічюса — партизана Дзукаса, в архіві КҐБ у Вільнюсі і підготував його до друку. Щоденник перекладено англійською, чеською, польською, російською мовами, а тепер він побачив світ і українською.

У передмові до українського видання Кашєта зазначає, що друга радянська окупація — саме так в сучасній литовській історіографії визначають період від закінчення Другої світової війни до незалежности — змусила і литовців, і українців взятися за зброю. Литовський опір комуністичному режимові тривав упродовж 1944–1953 років. Кашєта подає відомості про Льонґінаса Балюкявічюса (1925–1950), чия особиста біографія тісно зрослася з цією сторінкою історії Литви. Псевдо Дзукас Балюкявічюс отримав від назви одного з етнокультурних реґіонів Литви — Дзукії. Передмова розгортає навіть перед необізнаним читачем контекст подій і готує до сприйняття головного тексту.

Дзукасів щоденник не просто демонструє епізод більшовицько-литовського протистояння; це історія трагедії покоління молодих людей, які народилися у міжвоєнній Литві. Історія партизана розпочалася 16 лютого 1944 року, коли студент медичного факультету Каунаського університету кинув навчання, щоб приєднатися до створюваного під егідою німців литовського Місцевого з’єднання. Але повоювати на фронтах Другої світової йому не судилося. 15 травня 1945 року Балюкявічюс потрапив у радянський полон. Рік поневірянь у таборах для полонених та важка праця на шахтах Донбасу закінчилися поверненням до Литви. 1 вересня 1946 року він став рядовим партизаном литовського руху опору округу «Дайнава», і невдовзі його було призначено начальником відділу друку і пропаґанди. Він видавав підпільні газети «Laisvės varpas» («Дзвін свободи») та «Свободное слово» («Вільне слово»). Наприкінці 1940‑х років, коли сили литовського руху стали швидко танути, Дзукаса було обрано командувачем округу «Дайнава». Про цю подію він залишить сумний запис у щоденнику: «Тепер я командир півтрьох сотень живих і приблизно однієї тисячі загиблих. Від мене буде йти вся дія округу, на мене лягає вся відповідальність…» Звісно, що МҐБ не оминуло увагою активности нового командувача округу «Дайнава». 24 червня 1950 року шпигун виказав бункер Дзукаса. Після невдалої спроби прорватися Балюкявічюс, його ад’ютант та один із керівників партизанського загону підірвали криївку. 4 грудня 1950 року командування РВБЛ посмертно нагородило Льонґінаса Балюкявічюса найвищою партизанською нагородою — Хрестом боротьби за свободу І ступеня. Щоденник охоплює період від 23 червня 1948 року до 6 червня 1949 року. Це сповідь 23-річного ідеаліста, чиї чесність, відвертість та літературний хист занурюють читача в негероїчні реалії повстанської боротьби. Перед очима постають важкі будні партизанського життя: холод, бруд, задушлива атмосфера бункерів-криївок, блохи, хвороби, психологічна втома. Життя у підпіллі вимагало не просто вмерти за ідею, але працювати у надзвичайно складних умовах.Витримували далеко не всі. При цьому партизанам доводилося спостерігати, як, попри їхню боротьбу і жертви, народ охоче сприймав більшовицьку пропаґанду.

Тривалі очікування початку нової війни між західними союзниками і Радянським Союзом, яка нарешті мала принести Литві омріяну свободу, виснажували морально. Сумним тлом розповіді Балюкявічюса є повідомлення про загибель товаришів. Поповнення партизанських лав новими кадрами розбивалося об дилему: «Пожертвувати батьками чи пожертвувати Батьківщиною?» Для багатьох литовців депортація рідних була вагомим арґументом, щоб не братися за зброю. Така постановка питання обурювала Балюкявічюса, матір і дядька якого було заслано до Сибіру. Дзукас записав у щоденнику: «Чому ж йому сім’я може бути дорожчою за наші сім’ї? Я розумію, що значить втратити матір, братів. Але ж треба комусь пожертвувати собою! Заради святої боротьби і майбутнього мусить певна частина нас зважитись на все, навіть на смерть».

У книжці вміщено світлини учасників руху, а в іменному покажчику подано короткі відомості про партизанів та аґентів МҐБ, інфільтрованих до лав руху. Завершує видання післямова перекладача Василя Капкана.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій