Тарас Чухліб. Секрети українського полівасалітету. Хмельницький – Дорошенко – Мазепа

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
489 переглядів

Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011.

Провокативна обкладинка нової книжки Тараса Чухліба цілком відповідає її контроверсійному змістові. «Апологія» багатовекторної політики українських гетьманів від Богдана Хмельницького до Пилипа Орлика все ще викликає гарячі дискусії і серед вітчизняних науковців, і поміж зацікавлених українською тематикою іноземних дослідників.

Традиційно вважається, що від кінця XIX – початку XX століття українське минуле репрезентували через два основні історіографічні напрями: народницький і державницький. Згідно з державницьким, Військо Запорозьке чи Гетьманщина – звичайна держава, подібна до сусідніх Кримського ханства чи Молдови. Цей напрям в історіописанні став домінантним не тільки в українській діяспорній історіографії, а й у Радянському Союзі протягом 1920-х років. Виникнення 1991 року нової держави повернуло більшість українських дослідників до цієї історіографічної моделі. Концепція полівасалітету вдало доповнює такий напрям історіописання та належить до тих методологічних новацій, які модернізують стару державницьку історіографію.

Чухлібове дослідження подає антропологічний зріз зовнішньої політики української держави раннього нового часу. В засновках концепції покладено тодішні реалії політичного життя та глибоку різницю між ранньомодерними та модерними спільнотами, яку автор-медієвіст вдало долає, не накладаючи на минуле новітніх історичних візій. Наприклад, сучасний громадянин розвинених країн звик до демократичних «рівноправних» міжнародних стосунків, хоча представники зовнішньополітичних відомств не забувають про прірву між країнами-лідерами та країнами-аутсайдерами. У середньовіччя та ранньомодерний час місце спільноти та людини в політичній ієрархії було ще наочнішим: хто мав велику військову силу та політичний авторитет, був справжнім володарем, а слабші могли претендувати лише на статус їхніх васалів. От із таких наближених до людей минулого позицій автор і розглядає «секрети українського полівасалітету».

Під полівасалітетом він розуміє і перманентну зміну васалом своїх володарів, і визнання почергової чи паралельної зверхности кількох сюзеренів над керманичем малої держави. У межах цієї концепції Тарас Чухліб пояснює складну зовнішньополітичну діяльність Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Самойловича, Івана Мазепи та Пилипа Орлика. Крім того, автор вписує у свою концепцію інші країни Центрально-Східної та Південно-Східної Европи – і додає до своєї праці хронологічну таблицю змін протекцій у 1369–1711 роках.

Із Чухлібового дослідження випливає, що зміни васалами володарів у цьому реґіоні та в цей час були радше закономірними, ніж випадковими. Дослідникові вдається представити верифіковані пояснення малозрозумілих у державницькій історіографії сторінок минулого: існування опозицій, які орієнтувалися на різних володарів, активну співпрацю місцевих еліт з іноземними монархами тощо. Зміна протекторів лише гальмувала інтеґрацію васальних держав в імперії, однак не зупиняла її.

Автор детально простежує васальні стосунки українських гетьманів із монархами у Східній та Центрально-Східній Европі – російськими царями, султанами Османської імперії, королями Речі Посполитої та Швеції. Понад двадцятилітні авторові дослідження цієї тематики дали йому змогу всебічно висвітлити складні зовнішньополітичні сторінки історії української держави раннього нового часу. Якщо стосовно українських сюжетів Чухлібової концепції можна лише вказати деякі неточності або свої міркування щодо того чи того факту, то стосовно вмонтування українського полівасалітету в загальноевропейський контекст є чимало зауважень.

Тарас Чухліб пов’язує свою концепцію із розробленою в західноевропейській історіографії моделлю «генеральної кризи» европейських суспільств у середині та другій половині XVII століття. Це важливо, бо самі творці концепції «генеральної кризи» з багатьох суб’єктивних та об’єктивних причин не поширювали її на Східну та Центрально-Східну Европу. По-перше, західноевропейські дослідники сприймали українські сюжети минулого через польську та російську історіографії, а тому повстання Хмельницького для них погано вписувалося в їхню «кризу». По-друге, східна частина континенту на той час разюче різнилася від Західної Европи (як і на сьогоднішній день). Самі тільки географічні чинники (великі малозаселені площі, рівнина територія без природних бар’єрів, віддаленість від морів тощо) ставили васальнозалежні спільноти на Сході в зовсім інакші умови, ніж на Заході. Поза тим була ще низка економічних, суспільних, культурних та інших чинників, що впливали на розрізнення. Наприклад, васальні корпоративні інституції (реґіональні еліти, провінції, міста) на заході Европи глибше інтеґрувалися в централізовані держави, ніж це було на її сході.

Еліта Гетьманщини, «віддавши» політичну владу імперському центрові, навзамін отримала підтвердження свого статусу нобілітету та доступ до багатства; крім того, вона тією чи тією мірою зберегла свою культурну ідентичність й претендувала на роль важливого гравця в житті новоствореної Російської імперії. Тому праця Тараса Чухліба виграла би від детальнішої верифікації концепції «генеральної кризи» на сюжетах з української історії другої половини XVII – початку XVIII століття. Втім, таке побажання не заперечує професійної реалізації завдань, що їх поставив собі дослідник у цій книжці.

 

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій