Віталій Андрєєв, Наталя Чермошенцева. Саул Боровий: єврейський вектор історії України

Лютий 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
1043 переглядів

Херсон; Нікополь: СПД Фельдман О.О., 2010.

Книжка про Саула Борового (1903–1989) є вислідом співпраці творчого тандему – наукового керівника Віталія Андрєєва та його учениці Наталі Чермошенцевої. Як і більшість монографій, писаних у річищі кваліфікаційних праць (у цьому випадку – кандидатської дисертації Чермошенцевої), вона має відбиток певного схематизму у побудові. Втім, перше враження виявляється оманливим: за традиційною архітектонікою приховується цікавий текст.

Інтелектуальна біографія, подана з перспективи установчої тези – Саул Боровий як «історик другого плану», нав’язує низку контекстів висвітлення. Вочевидь, сама постать науковця-ерудита, «бродського аристократа» (за матір’ю, що походила із Бродів), наділеного високою дослідницькою культурою, виразними культурологічними, архівознавчими та бібліологічними здібностями, вихідця з південної імперської околиці з її своєрідною мультикультурною атмосферою, не дуже вписувалася у канони жорсткого інтелектуального унормування, які формував радянський режим. Цей контраст породив складні життєві й творчі колізії на тернистому шляху Борового. Приміром, варто згадати про його монографію з викладом погляду на Хмельниччину на підставі єврейських хронік XVII століття: ця студія мала вийти у славнозвісному лєнінградському видавництві «Academia» в 1930-х роках, але побачила світ лише в 1997-му.

Оповита загадковим флером супутніх подій робота над докторською дисертацією та її захист у 1940 році, в якому, з одного боку, відіграли помітну роль академіки Борис Греков та Володимир Пічета, а з іншого боку, доноси «доброзичливців». Поневіряння історика-єврея у воєнний і повоєнний час, зокрема під час кампанії проти «космополітизму», змусило Борового «міґрувати» на інші дослідницькі поля: минувшина Південної України, культурна й економічна історія ХІХ–ХХ століть. Зрештою, й ця вимушена «втеча» виявила неабиякий дослідницький талант Борового, хоча як інтелектуал він так і залишився «людиною в собі». Ці гострі конфлікти в інтелектуальній біографії «зірки другого плану» автори пов’язують з обставинами тогочасної стратифікації наукового загалу та зумовленою нею персональною ієрархією. Насамкінець зауважмо, що внутрішні, сюжетні рефлексії Андрєєва щодо авторського тексту формулюють одне з найцікавіших питань монографії: який візерунок феноменальних, типологічних, символічних рис і обставин витворює науковців «першого» та «другого плану»?

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій