Юлія Кристева. Самі собі чужі

Листопад 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
658 переглядів

Київ: Основи, 2004.

«Самі собі чужі», як і зазначено в анотації, є оглядом долі чужинця від початків европейської цивілізації (починаючи з міту про Данаїд) і до кінця ХІХ століття, з виходом – через психоаналітичний ракурс – на проблему чужинця сьогодні. Огляд досить систематичний, послідовний і цілком переконливий, що чомусь одразу викликає асоціяцію з систематичним і переконливим оглядом проблеми жінки в праці Симони де Бовуар «Друга стать». Юлія Кристева розгортає проблему чужинця та її модифікації протягом розвитку европейської культури на основі аналізу значної кількости літературних і філософських текстів відповідних історичних періодів, окремо зосереджується на розгляді психологічних типів чужинців, явищі космополітизму тощо. Але іншим, важливішим і глибшим аспектом монографії Кристевої є її особистий досвід переживання ситуації чужинки, оскільки він виводить текст на рівень живої розмови з живим читачем. І якщо розпочинається ця розмова думкою, що «чужинець живе в нас: він – прихований лик нашої ідентичности», то закінчується геніяльним у своїй простоті висновком: «якщо я чужинець, то чужинців не існує».

Звичайно, навряд чи одна, хоч і ґрунтовна, робота допоможе «пом’якшити й модифікувати первісну поведінку відторгнення чи байдужости», як того прагне авторка, але україномовний переклад цієї книжки принаймні засвідчує, що проблема чужинця та необхідність її осмислення назріла, врешті-решт, і в Україні. Можливо, тому, що тепер і ми «починаємо почуватись чужими у світі, як ніколи доти розпростореному й химерному». Отже, актуальність цієї праці для сучасного українського читацького загалу не викликає жодних сумнівів.

Ще декілька слів хотілося би сказати про якість перекладу. Прикрі помилки й стилістичні ляпсуси є вже, очевидно, традиційним надбанням майже всіх українських (щоправда, не лише українських) видань. Не стала винятком і ця книжка. Не говоритиму про русизми, тим паче, що їх небагато, але словосполучення на зразок «доглядати поразки» (с. 203) або «лякливе несвідоме» (с. 255) викликають певне здивування навіть за умови неволодіння французькою. Очевидно, перекладачеві та редакторам треба було уважніше допильнувати термінологічний апарат тексту.

Розділ: 
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...

Розділи рецензій