Andzej B. Pernal. Rzeczpospolita obojga narodów a Ukraina. Stosunki dyplomatyczne w latach 1648–1659

Липень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
121 переглядів

Kraków: Księgarnia Akademicka, 2010.

Анджей Перналь присвятив свою книжку дипломатичним стосункам між Річчю Посполитою та новоутвореною Україною – Військом Запорозьким, самою назвою праці декларуючи визнання засадничої тези української державницької історіографії: повстання під проводом Богдана Хмельницького спричинило появу нової держави.

У вступній частині оглянуто дипломатію ранньомодерної Речі Посполитої і місце України у Співдружності польського та литовського народів від Люблінської унії 1569 року до битви під Корсунем 1648-го. Історія політичного послаблення Співдружности пояснюється інтелектуальною історією її еліти. Шляхта Польсько-литовської держави небезпідставно вбачала в козаках (які під кутом зору розвитку еліт у Центральній Европі були щодо неї контрелітою) прокоролівську політичну силу, а збільшення влади свого короля боялася більше, ніж посилення сусідів. Після ординації 1638 року були навіть спроби вивести з ужитку слово «козак». Автор доводить, що у 1648 році в Речі Посполитій почалася війна між громадянами однієї держави: між Богданом Хмельницьким та антироялістськи налаштованим коронним гетьманом Михайлом Потоцьким.

У другому розділі детально розглянуто дипломатичні стосунки від червня 1648 до січня 1650 року. Листування Хмельницького з королем і чільними польськими політиками показує, що він залишався вірним Співдружності двох народів. А шляхта понад усе боялася союзу короля з Хмельницьким, у якому король за підтримки козацького війська ставав абсолютним монархом, а козацький провідник отримував повноту влади у Середньому Подніпров’ї.

У наступних розділах представлено співіснування Речі Посполитої та Війська Запорозького як окремих держав. Переяславська рада 1654 року була «холодним душем» для політиків Речі Посполитої, однак не звільнила їх із полону усталених уявлень: навіть після переходу Війська Запорозького під протекцію московського царя вони не полишали сподівань привернути Хмельницького на свій бік.

Останній розділ присвячено оцінці Гадяцької унії 1658 року в польській та українській історіографії. Автор указує, які помилки було допущено у хронології подій, пов’язаних із Гадяцькою угодою, однак і сам припускається узвичаєних хиб – наприклад, називаючи Самійла Величка, Григорія Грабянку та Петра Симоновського «російсько-українськими істориками».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій