Татьяна Никольская. Русский протестантизм и государственная власть в 1905–1991 годах

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
140 переглядів

СПб: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2009.

Істотна цінність цієї книги полягає в аналізі відносин між протестантськими церквами і державою на території Російської імперії, а пізніше Радянського Союзу. Попередні документи з цієї теми показували або офіційну версію, згідно з якою в СРСР переслідувань за віру не було взагалі, або – пізніше – зводилися до вузько конфесійного погляду (такий ракурс історії радянського адвентизму пропонує видана в Харкові книжка Олексія Опаріна «Победившие время…» (2009); докладніше про неї див. у «Критиці», 2010, ч. 9–10). Обидва підходи відображали воєнний стан «ми – вони», коли «інша сторона теж навряд чи зацікавлена в об’єктивному розгляді якої-небудь іншої версії, крім своєї власної» [с. 277]. Уважний розгляд листування між релігійними організаціями та радянськими чиновниками реконструює еволюцію ставлення тоталітарних «сектоборців» до російських протестантів, відповідно до вимог політичної кон’юнктури, а також показує психологію і двоїсте сприйняття світської влади представниками церков, котрі, з одного боку, бажали домогтися визнання свого права на свободу совісти, а з іншого – виявляли рішучість дослухатися голосу серця незалежно від реакції «земних царів».

От зразок цього листування:

 

$«31 березня 1980 р. один з адвентистских лідерів М. П. Кулаков звернувся з листом у РСР [Раду у справах релігій. – М. Б.] у зв’язку з майбутньою поїздкою групи служителів на Всесвітній з’їзд АСД:

Ясно, що наша група несе на собі відповідальність за правильне представлення становища церкви в СРСР. Це є особливо актуальним у даний час, коли в США, де проходитиме адвентистський всесвітній з’їзд, провадиться нині така злісна антирадянська пропаґанда. У членів нашої групи є досить арґументів і свідчень, щоби протистояти брехливим вигадкам про становище церкви та релігії в СРСР. При цьому хотілося б знати, говорячи про діяльність церкви АСД у СРСР, чи буде правильно подати на з'їзді деяку інформацію про організаційну структуру церкви та її кількісний склад? [268]$

 

Татьяна Нікольська пропонує погляд на російський протестантизм як цілісне соціяльне явище, що характеризується низкою характерних рис, як-от «розвиток релігійного інакомислення в російському народі» [300], альтернативну релігійність, релігійний нонконформізм, що поєднує західну догматику з православною ментальністю [22–24] і зберіг вплив на релігійну ситуацію в часи суспільних криз. Життєздатність російського протестантства визначається його органічністю: вірність «своєму», консерватизм виражаються і в готовності страждати за свої переконання, що суперечать позиції більшости. Автор приділяє увагу питанню наступности російського протестантизму щодо євангельських течій православного походження: молокан, духоборів, хлистів, суботників, твердячи, що протестанти є законною частиною релігійного ландшафту на пострадянському просторі. Це становище не є випадковим, адже ще від початку XX століття «головними причинами успіху російського протестантизму були не так його активна діяльність на залучення прозелітів, як духовна криза суспільства, масове невдоволення офіційною церквою, яка стала, по суті, частиною державного апарату і виразницею національно-державної ідеології» [50]. Протягом розглянутого періоду в євангелічних течій було багато можливостей зникнути, еміґрувати (як німці-лютерани і меноніти) чи асимілюватися (як православні течії в протестантському середовищі).

Заслугою авторки є те, що вона ставить питання про таке явище, як протестантська субкультура.

Аналіз відносин ліберального та консервативного крила всередині церков демонструє, що надмірне акцентування внутрішньої чи зовнішньої орієнтації на шкоду єдності релігійного руху приведе до крайностей і – найчастіше – протилежних результатів. У цьому одна з причин того, що, на відміну від адвентистів, баптисти не здолали розколу, який стався за радянських часів.

Потужна джерельна база монографії охоплює матеріяли одинадцяти державних і церковних архівів, радянський друк (публіцистику та белетристику) і, що є новим, кінематограф: «Хмари над Борськом», «Грішниця» («Мосфільм»).

Автор не применшує ролі українських вірян в історії російського протестантства, відзначаючи, що «український протестантизм можна розглядати як самостійне явище» [6]. На підтвердження – показова цитата з чиновницького листування:

 

$Введення в деяких областях республіки посади обласних пресвітерів асд <…> об’єктивно приведе до установи старшого пресвітера по Україні, що може викликати фактично створення духовного центру. При даному становищі Україна може перетворитися на центр адвентистів Радянського Союзу, що є небажаним і суперечитиме законодавству про культи. [259–260]$

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій