Анна Вероніка Вендланд. Русофіли Галичини. Українські консерватори між Австрією та Росією, 1848–1915

Серпень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
511 переглядів

З німецької переклала Христина Назаркевич
Львів : Літопис, 2015.

Уперше оприлюднена 2001  року у  віденському видавництві австрійської Академії наук (Verlag der österreichischen Akademie der Wissenschaften) монографія німецької дослідниці Анни Вероніки Вендлянд в українському перекладі Христини Назаркевич та за наукової редакції Мар’яна Мудрого є дослідженням дискусійного в історіографії питання галицького русофільства. Беручи за основу концепцію русофільського руху як консервативного, науковиця уникла гострих кутів ідеологічних оцінок. У передмові до українського видання авторка наголосила, що галицькі русофіли — і політично-культурний концепт русофільських ідей — були важливим елементом українського націєтворення в Західній Україні.

У змісті монографії докладно відображено структуру всіх її шести розділів. У першому розділі про зародження та становлення на Галичині русофільського проєкту від середини XIX cтоліття до кінця 1890-х років порушено питання мовних суперечностей, на ґрунті яких народився русофільський рух, особливостей азбучної війни як русофільського спротиву державній мовній та релігійній політиці. Новий політичний порядок Австрії 1860–1861 років дав змобілізованій українській еліті можливість леґальної опозиційної політики, бо стали доступні ефективні на той час засоби: преса, товариства, збори, парламентська робота і виборча аґітація. Відтоді русофільський проєкт консервативної «особливої партії» перетворився на реальний рух.

Другий розділ присвячено вивченню русофільської політики та політики щодо русофілів у Австрії в період конституційної ери і до початку XX століття. Цей час для русофілів позначився поступовим відходом влади від співпраці з ними до відкритої конфронтації. У 1860–1880-х роках русофілам були доступні газети та часописи, де вони вільно публікували свої ідеї та програми, зокрема «маніфест русских». Утім, їхня аґресивна антидержавна діяльність спонукала владу до жорстких дій: арештів активістів та судових процесів, конфіскацій, заборони читання нелеґальної літератури тощо. Поразку русофілів на цьому етапі авторка пояснює нездатністю до компромісу й негнучкістю (адже, маючи найбільшу фракцію в парламенті, в одну мить — після публікації 1866 року «маніфесту русских» — русофіли нажили собі ворога в особі держави). Утім, потужна конфронтація між ними та владою спричинила й протилежний рух — провалля між русофілами і українофілами меншало під зовнішнім тиском, а згуртованість галицьких українців під знаком різних протестних акцій показала владі, що обрана зброя цілить одночасно у два напрямки. У цьому авторка вбачає закладення позитивних підвалин націєтворення у Західній Україні.

У третьому розділі дослідниця аналізує діяльність русофілів у народних масах. Щоденна робота зосереджувалася на навчанні селян та допомозі в правових питаннях. Окремо проаналізовано русофільсько-єврейські стосунки на тлі передвиборчої аґітації до австрійського парламенту. У цьому ж розділі Вендлянд досліджує біографії понад трьохсот галицьких українців, активних у русофільському русі, виокремлюючи три їх покоління. Напередодні Першої світової війни в їхньому таборі стався розкол, де переможцями виявилися русофіли-радикали, згуртовані довкола Володимира Дудикевича та Дмитра Маркова, які позиціювали себе як єдиних представників проросійського спрямування. Підсумовуючи розділ, авторка зауважує, що більшість галицьких русофілів «повернулися» в українське суспільство.

«Росія та русофіли» — таке тематичне спрямування має четвертий розділ книжки. Росія для галицьких русофілів правила за приклад і була землею обітованою. Насправді ж відносини Росії і цього руху були вельми суперечливі. Романтичні слов’янофільські уявлення виявилися ілюзіями, що яскраво засвідчив досвід галицьких еміґрантів. У Росії вони швидко розчаровувалися у ставленні влади до них, адже галичани були черговою цеглиною у фундаменті великоросійської шовіністичної політики у Східній Европі. Фінансова підтримка русофілів із Росії на практиці виявилася значно меншою. Роль російського уряду перебільшувала галицька польська преса, бо мала зиск на сенсаційних новинах.

Окремо Вендлянд висвітлила події з життя і діяльности галицьких русофілів напередодні та в роки Першої світової війни. Перед війною населення, що його ідеологічно та ідейно обробили русофіли, було полонене чутками про «ліпше життя» під російським царем. Вагомі проросійські позиції мали підтримку населення і через вдалу пропаґанду православ’я, яку проводили русофіли. До розпалювання русофільської істерії доклалися й українофіли, які в пошуках союзників проти впливових галицьких поляків прислужувалися австрійському урядові. Тому й окупацію, яку здійснила російська армія, більшість галичан сприймали як порятунок від польсько-австрійського гноблення. За оцінкою авторки, русофіли в роки війни стали невинними жертвами та розчарованими колабораціоністами.

В останньому розділі дослідження Вендлянд висновує, що вплив на російську імперську політику в Україні справила радше українська національна ідея, а не русофільський рух меншости. Натомість русофіли залишились історичним феноменом та остаточно відійшли у минуле.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Березень 2017
Число присвячено проблемі тероризму. Його причини, витоки та прояви розглянуто у вступній...
Володимир Шелухін ・ Січень 2017
Прагнення вибудувати абсолютно раціональну політику в умовах електоральної демократії часто...

Розділи рецензій