Лариса Крушельницька. Рубали ліс… (Спогади галичанки)

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
728 переглядів

Третє, доповнене видання
Львів: Астролябія, 2008.

Мемуаристка – відома археолог, доктор історичних наук, керівниця Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. У шестирічному віці ця талановита жінка переїхала з родиною на «Велику Україну». У 1934 році. З тієї поїздки лишень вона і повернулась – усі Крушельницькі, а саме дід Антін (просвітник і освітянин), бабця Марія (колишня акторка), їх сини Іван (мистецтвознавець, батько Лариси), Богдан (аґроном), Тарас (пластун, філолог-германіст) та дочка Володимира (лікар-науковець) загинули. У маленької Лариси залишилася тільки мама, піяністка Галя Левицька, яка через хворобу не поїхала до Харкова, і бабця. Доля цієї гілки роду не менш трагічна – більшість Левицьких були священниками і не пережили «перших» та «других» совітів.

Розповідаючи історії родичів та знайомих (частина І – родина Крушельницьких, частина ІІ – родина Левицьких, частина ІІІ – Силуети) і свою власну, Лариса Іванівна показує зниклий світ галицької інтеліґенції, перейнятої ідеями служіння народові. Їхнє життя завжди було нелегким та минало у відносній бідності, пошуках роботи, конфліктах і з чужою владою, і зі своїми «примітивами», однак талановитість і любов до праці переважали все.

Людський вимір історії XX сторіччя у переказі Крушельницької вражає. Пещеній дитині, яка звикла до інтеліґентного товариства, довелося побути «ворогом народу» у паралізованому страхом Харкові, вижити у засланні в Курську, куди потрапила з дружинами розстріляних дядьків, повернутися додому завдяки участі вдови Пілсудського та голови радянського Червоного Хреста Єкатєріни Пєшкової, вчитись у Мистецько-промисловій школі («найщасливіший рік моєї юности») окупованого Львова, втікти з матір’ю від переслідувань місцевого ґестапівця до Штудгарта, потрапити на примусові роботи за розмови з радянськими полоненими, звільнитися, вийти заміж, повиступати з театром в еміґрації, повернутися в Україну, завдяки опіці військового коменданта уникнувши долі «німецьких вівчарок», дівчат-репатріянток, яких ґвалтували і калічили «визволителі», народити дочку, пережити смерть мами і бабці, витримати репресії і бідність повоєнного Львова, здобути професію і зробити кар’єру. Свою розповідь авторка закінчує гордо і щасливо – 25 серпня 1991 року саме моїй Доні було доручено виголосити Акт Незалежности на багатолюдному віче у Львові.

Ця трагічна саґа вчить, що люди і нелюди є в усіх ідеологічних таборах. Зосереджена на особистому житті родини, мемуаристка не коментує політичних процесів, не розрізняє СРСР до і після того, як владу захопив Сталін (хоча Крушельницькі загалом були ліві, Іван навіть видавав у Львові «Альманах лівого мистецтва»). Тому репресії видаються абсурдним втіленням ірраціонального зла, порядні радянські офіцери – дивними винятками, а додані до книжки рецензії на раніші її видання рясніють драматичними фразами про жертв Змія та Молоха. З історичної відстані нищення мислячих і відданих не виглядає безглуздим: нова лицемірна бюрократія не втримала би влади інакше, як масовим терором.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Серпень 2018
Спогади історика Ярослава Федорука «На перехресті століть» сфокусовано на постаті львівського...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками...

Розділи рецензій