Тарас Лютий. Розумність нерозумного

Серпень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
222 переглядів

Киев: Парапан, 2007.

Покладання власних меж було, напевно, провідним завданням розуму в філософії, починаючи від Канта. Та цю межу розуміли переважно як геометричну лінію, що відділяє трансцендентне від іманентного, а не як особливий «реальний» межовий простір свідомости. Теперішній інтерес до марґінального й центрування уваги на переходах мали би вести саме до такого «розширеного» розуміння межі. Принаймні, саме такою настановою керувався Тарас Лютий, намагаючися здійснити реабілітацію довжелезного шерегу марґінальних явищ, що їх новоевропейська наука, за його висловом, вичавлювала до «особливого відстійника нерозумности», якого сама ж і створила. Це різноманітні форми безуму; екстатичні стани свідомости; фігури святих невігласів у релігійних традиціях; явища в культурі, дотичні до безрозсудности; позанормативне в мові; «нерозумні» форми побутування смислу, серед яких усілякі нісенітниці, софізми, парадокси, алогізми, абсурд; нарешті, тілесне в його недостатньо усвідомленому зв’язку зі свідомістю.

Ориґінальність задуму, напевно, полягала в тому, щоб залучити до дискурсу всі ці явища, марковані як «нерозумні», але не підпорядкувати їх логіці дискурсу, тобто не перетворити на «розумне» в узвичаєному сенсі. Думка про марґінальне не мала би стати таким собі імперським центром, чи оком Саурона, що прагне поставити собі на службу – або знищити. Напевно, саме для цього автор мусив наголосити на «мета-раціональній» позиції розуму, який припускає наявність сфери позараціонального. І навіть принципово відмовитися дефініювати раціональність, бо це означало би визнати існування певних її стандартів.

Можливо, саме спроба зберегти для розуму нерозумне спонукала Тараса Лютого вдатися до мови, далекої від чистоти наукового стилю, та збагатити лексику дослідження, розмиваючи межу між науковою та повсякденною мовою. Тому розділ «Амбівалентність невігластва в різновидах святого блаженства» написано настільки захопливо та доступно, що оповідь про цей культурний феномен варто би видати окремо для кола читачів, численнішого за три сотні. На змістовому рівні стилістичним пошукам філософа відповідають випади проти мовного пуризму, коли нерозумне розглядається як лінґвістична проблема.

Враження деякої розпорошености уваги через залучення якнайширших просторів нерозумного – не забути б який марґінес! – розвіюють прикінцеві зауваги, які ще раз нагадують читачеві, про межі чого йшлося та чому йшлося саме про них.

Розділ: 
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...

Розділи рецензій