Базиль Керський, Анджей Станіслав Ковальчик. Розмови з Богданом Осадчуком

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
191 переглядів

Переклали з польської Валентина Смирнова та Леся Лисенко
Київ: Дух і Літера, 2009.

Розмови з Богданом Осадчуком, видатним журналістом і помітним «промоутером» України на Заході, вели поляки, і це, звісно, окреслило доволі специфічне коло обговорюваних питань і зумовило специфічний кут зору.

Головний герой постає переважно у двох іпостасях: як оповідач захопливої пригодницької життєвої історії та як тлумач (ба навіть «пророк») явищ української та совєтської дійсности. Щодо першої з цих ролей можна тільки, прочитавши книжку, щиро пошкодувати, що Богдан Осадчук не написав про своє життя авантюрного роману. Почавши, наприклад, із такого кумедно-драматичного епізоду: чиновники у Берліні, де студент-українець навчався під час Другої світової, перереєстровуючи йому документи, вирішили, що вказана в них рідна Осадчукова Коломия – місто не українське, а... італійське – і виписали відповідні документи, які незабаром порятували майбутнього журналіста від депортації до СССР. Таких епізодів – часом веселих, часом драматичних – у розповідях Богдана Осадчука чимало.

А от виконання другої ролі вимагало від Осадчука вже не тільки везіння у пробіганні лезом ножа. Проте й професійного хисту йому не забракло. Добре розуміючись на реаліях Східної Европи та СССР, він став бажаним автором і співрозмовником у багатьох західних ЗМІ. До його думки дослухалися. Сам Осадчук сформулював секрет успіху приблизно так: по-перше, він скрізь намагався познайомитися з якогомога більшою кількістю людей, мати з ними добрі й щирі стосунки, завдяки чому утворювалася непогана мережа інформаторів; а по-друге, трактуючи реалії соцтабору, він відмовлявся від стереотипів і прагнув спиратися лишена факти. Слід визнати, що цю навичку він добре зберіг і до наших днів. До прикладу, його зроблені «по гарячих слідах» коментарі з приводу Помаранчевої революції, напевно, варто зарахувати до найадекватніших: вони, зокрема в своїй прогностичній частині, були позбавлені як захмарних радісних ілюзій, так і зловтішного песимізму.

Ці прикметні риси Осадчукової книжки роблять її повчальною. Не менш повчальною є також авторова толерантність. Відчуваючи її в кожному слові книжки, не дивуєшся вагомості внеску, що його у співпраці з Єжи Ґедройцем Богдан Осадчук зробив у справу українсько-польського порозуміння. Він повсякчас намагається зрозуміти опонента, дійти спільної мови, уникаючи занурення в ту чи ту партійну ідеологію – це важлива наука для сьогоднішньої України, де протестні настрої різних суспільних груп «гасяться», а відтак зростає загроза неконтрольованого вибуху суспільної аґресії.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Серпень 2018
Спогади історика Ярослава Федорука «На перехресті століть» сфокусовано на постаті львівського...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками...

Розділи рецензій