Джуліан Барнз. Рівні життя

Жовтень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
154 переглядів

Переклад з англійської Віри Кузнецової
Київ: Темпора, 2014.

Майже водночас із букерівським романом Джуліана Барнза «Відчуття закінчення» українською перекладено збірку есеїв «Рівні життя», де британський класик розмірковує про незмінні теми, які в підсумку зводяться до двох мотивів: любові та втрати. Можливо, Барнз і не написав би «Рівні життя» (хоча це не перший його досвід як есеїста), сповнені болю й безпросвітної печалі, якби не смерть дружини. Завдяки змішуванню документалістики, авторської фантазії та вільних рефлексій класичні Барнзові мотиви набувають дивного звучання: у них відлунює історія авторових переживань і водночас глобальніша історія, яку ми забули або хочемо забути.

Невелику за обсягом книжку умовно поділено на три частини або навіть рівні, що створює ефект спускання до глибини авторського задуму. Перша й друга нагадують стилізацію, чим так славиться Джуліан Барнз (чого тільки варта мімікрія під хронологію життя Флобера, подана в трьох різних варіянтах у «Папузі Флобера»). Спочатку подано біографію Надара (відомішого як Фенікс Турнішон), який підкорював повітряний простір на аеростаті й був першовідкривачем фотографії. На тому ж аеростаті літають Сара Бернар і полковник Королівської кінної ґвардії Фред Бернабі – герої другої частини «На рівні». Їхній роман тривав усього три місяці, утім Бернабі дуже довго не міг змиритися з розлукою. Барнз легко маніпулює історичними нюансами, нанизуючи на їх тло власні метафори й блискучі образи й ось так оживляє соціокультурну ситуацію кінця XIX століття. Поступово авторський стиль стає «холодним», лаконічним, віддаляється від звичної віртуозности і грайливости, аж поки повністю перетворюється на відсторонену стенографію власної душі.

На перший погляд, історичні стилізації ніяк не стосуються індивідуальної трагедії письменника. Лише прочитавши фінальний блок «Втрата глибини», розумієш усі натяки й напівтони, які Барнз залишив неуважним читачам. Як змиритися із самотністю, тобто із самим собою? Чи є сенс у любові? Що залишається після людини, коли вона зникає? Тільки пам’ять, а єдиним способом зберегти минуле є фотографія. Саме тому Барнз говорить про Надара, першого фотографа в історії культури, а далі – про втрату Сари Бернар та повернення до неї через кінообраз, що також є своєрідним закарбовуванням реальности. Барнз відверто визнає, що серйозно думав про самогубство. Однак тоді він втратив би пам’ять про свою Пет, із якою немає надії знову зустрітися в іншому житті. Барнз, як і Надар, відсторонено зображує своє життя після смерти дружини, намагається ще раз поглянути на нього із ширшої (чи вищої) перспективи, віднайти в ньому хоч якийсь об’єктивний сенс.

Щирістю і відчаєм Барнзова сповідь нагадує сповідь Авґустина. Тільки, на відміну від віруючого Авґустина, атеїст Барнз спрямовує свої гострі міркування на читача – єдиного, хто може його вислухати. Справді, життя після втрати любові стає нестерпним – рухається по колу і змушує знову страждати. Барнз розповідає, як йому важко було пережити втрату. Навіть час і простір набули іншого виміру: перший розтягувався, а другий стискався. У пастці власного відчаю Барнз не відпускає свою дружину ні на крок, далі з нею спілкується, вирішує повсякденні справи. Він постійно наголошує, що любов криється у дрібницях, банальностях, дублюючи основну ідею «Відчуття закінчення», затягуючи два останні тексти в єдину образну петлю. «У кожній історії любові приховано майбутню історію скорботи», – цю зловісну Барнзову фразу хочеться перемотати назад, у часи спільного щастя і гармонії. Проте з глибини вже немає підйому, залишається тільки мовчання і спогад.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Світлана Ославська ・ Березень 2016
До збірника статтей Анатолія Дністрового ввійшли тексти, написані у 2007–2015 роках. Автора...

Розділи рецензій