Васыль Шахрай. Революция на Украине

Червень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
424 переглядів

Одесса: ТЭС, 2017.

Праця Василя Шахрая, одного з нечисленних лідерів українського лівого руху, ініціятора створення у 1918 році незалежної від Москви української компартії, вийшла стараннями Андрія Здорова і Артема Клименка та за їхньої редакції. Видання знайомить із поглядами Шахрая на революційні процеси в Україні 1917-го – на початку 1918 року. У центрі уваги перебуває перехід українського руху в політичну стадію боротьби за державність, утворення та діяльність Центральної Ради, позиція російських політичних партій, Тимчасового і більшовицького урядів щодо неї, невдала спроба внести до України на російських баґнетах «радянську владу», перемовини з державами Четверного союзу у Бресті і встановлення влади гетьмана Павла Скоропадського. За життя революціонера ця пам’ятка української марксистської думки (і водночас революційні спогади) тричі побачила світ. Працю було опубліковано наприкінці 1918-го — на початку 1919 року під псевдом Василь Скоровстанський, спершу українською і двічі російською – не в авторському перекладі, хоча й за авторової «поверхової» звірки з першим україномовним виданням. Сьогодні російськомовні тексти вже є раритетом, а виявити україномовне видання в найбільших бібліотеках України та РФ редакторам не вдалося. Прагнучи привернути увагу до спадщини українського лівого руху, Здоров і Клименко вдалися до першого за 99 років перевидання праці.

Видання відкривають два дописи Здорова. Він висвітлює життєвий шлях Шахрая, стисло згадує та аналізує працю «До хвилі», яку Шахрай написав у співавторстві із Сергієм Мазлахом. Здоров зосереджується на розбіжностях у поглядах на національне питання, властивих українській політиці російського більшовицького керівництва на чолі з Владіміром Ульяновим-Лєніним та Шахраєві, що врешті-решт коштувало Шахраю членства в лавах КП(б)У. Вказуючи на вплив постаті і спадщини героя на українські ліві сили, як-от Українську комуністичну партію (боротьбистів) та українських соціял-демократів (незалежних), Здоров ділиться власними спогадами про відкриття у студентські роки постаті Шахрая та критикує позицію, яку щодо лідера українських марксистів у творах після 1991 року обіймав Валерій Солдатенко.

Шахраєва праця має три передмови: передмову, написану для україномовного видання 1918 року, і дві передмови російською 1918 і 1919 років – та десять підрозділів.

Два перші розділи знайомлять із географією, демографією та історією України (її виклад, як засвідчує посилання, автор здійснював під впливом «Ілюстрованої історії України» Михайла Грушевського). Аналізуючи роль України в російській революції, Шахрай зазначав, що «люди, які жили і працювали в Україні, ніколи не думали, й не очікували, що український рух виявиться настільки потужним». Констатуючи, що для російських партій, зокрема більшовиків, і пересічних «великоросів» Україна виявилася насправді геть незнаною, український марксист із сарказмом зазначав, що для пересічних підданих Російської імперії Україна асоціювалася з гастрономічними смаколиками на кшталт «малоросійських» борщу та ковбаси і почасти із захопленням «малоросійським» гопаком і піснею. Спостереження досить влучне, поширене, адже його можна знайти і в Антона Дєнікіна та Владіміра Маяковського, до того ж, як показує досвід українсько-російських узаємин після 1991 року, воно досі актуальне для більшости представників російського політикуму та пересічних громадян.

Теза про незнання України серед російських партій, у Тимчасовому уряді та серед більшовиків, а також про їхнє відверте недооцінювання національного руху червоною ниткою проходить через увесь текст Шахрая.

Висвітлюючи процеси становлення української державности у 1917–1918 роках та спроби російської влади – чи то «демократичної», чи то більшовицької – перешкодити цьому, автор наводить цікаві для сучасного дослідника приклади, що підтверджують колоніяльний статус України і незавершеність її соціяльної структури. У тексті часто згадується, що росіяни з військових ґарнізонів і міського пролетаріяту ставилися до українського руху прохолодно або вороже. Під час протистояння Центральної Ради і Тимчасового уряду «Ради робітничих і солдатських депутатів», які також претендували на те, щоб обійняти владу в Україні, за висловом Шахрая, були звернені обличчям до Петрограда і спиною до Києва. Прихильности до української справи вони не виявляли. Падіння популярности УЦР і відстороненість мас під час першої спроби російських більшовиків установити контроль над Україною автор пояснює недостатньою радикальністю УЦР у питанні перерозподілу землі. При цьому Шахрай відсуває початок російської аґресії на час захоплення червоноґвардійцями Полтави, однак не вдається до такої оцінки в контексті захоплення Харкова.

Скептично і вороже ставлячись до гетьмана Павла Скоропадського, якому автор протиставив гетьманів Наливайка, Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Мазепу, Полуботка, він водночас піддав критиці українську/національну політику більшовицької Москви. Революціонер-більшовик усе-таки вірив у самостійну Радянську Україну, що як самостійна держава увійде в політичний союз із Червоною Росією, провіщаючи в іншому разі війну проти соціялістичної держави та революції.

У кінці книжки вміщено два уривки з часопису «Летопись революции» за 1925 рік. У них ідеться про незгоду Шахраєвої дружини Оксани з тим, як Владімір Ауссем змалював образ її чоловіка у статті про Євгенію Бош, та відповідь Ауссема на ці зауваги.

Завершує книжку популярний нарис Клименка, що висвітлює історію українських лівих партій та організацій Наддніпрянщини на початку ХХ століття і безпосередньо у 1917–1921 роках.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій