Yuliya Yurchuk. Reordering of Meaningful Worlds. Memory of the Organization of Ukrainian Nationalists and the Ukrainian Insurgent Army in Post-Soviet Ukraine

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
312 переглядів

Stockholm: US-AB, 2014.

Спираючись на методологію дискурсивного та наративного аналізу, соціологічних студій пам’яті і традицію вивчення мітологічного мислення, Юлія Юрчук досліджує, говорячи термінами Мішеля Фуко, впорядкування дискурсу пам’яті про ОУН-УПА у постсовєтській Україні. Авторка прагне з’ясувати функціональне навантаження пам’яті про рух в Україні 1990–2000-х років: чому актуалізації цієї теми не завадила часова дистанція та чи має вплив традиція авторитарного інтеґрального націоналізму на Україну в контексті посткомуністичного транзиту? Аналіз сфокусовано на локальних місцях пам’яті міста Рівне та Рівненської области.

Принципово розводячи «історію» і «пам’ять», де перша – це раціонально та причинно впорядкована завдяки максимально ціннісно-нейтральному дослідженню сутність, а друга – це емоційно артикульована сутність, що мобілізує цілепокладання певної групи в актуальний час, Юрчук пов’язує повернення тематики ОУН-УПА з вимогами деколонізації, десовєтизації та дерусифікації. Спираючись на спогади очевидців, дисидентська інтеліґенція ввела наратив ОУН-УПА до нової національної історії, яка слугувала за альтернативу совєтській ідеологемі «перемоги у Великій Вітчизняній війні», що цілком марґіналізувала національний і локальний досвіди війни, була інструментом виправдання репресій та дискредитації антисовєтського підпілля періоду війни як «фашистського».

До впорядкування нового дискурсу долучилася чимала кількість акторів: громадські організації, державні інституції, церква. На початку 2000-х років цей символічний ресурс було артикульовано в контексті кампанії «Україна без Кучми», і він увійшов до політичної риторики помаранчевого табору. Ревізіоністський підхід до історії в часи Віктора Януковича та його авторитарні претензії сприяли стійкому відтворенню нового наративу, позаяк критику ОУН-УПА здійснювали не з емансипативних позицій, а з просовєтських тоталітарних чи відверто російських імперських. Водночас відбувалася поступова поляризація дискурсу пам’яті про ОУН-УПА між національно-демократичним ліберальним табором, для якого ОУН-УПА є визвольною метафорою, і праворадикальними угрупованнями, які значною мірою кладуть авторитарну ідеологію ОУН в основу власної програми.

Як стверджує Юрчук, ОУН-УПА функціонували в українському суспільстві не як історичні факти, а як метафори визвольної боротьби. Тому під час Евромайдану мирно співіснували европейський та червоно-чорний прапори. Авторка пропонує реконструювати ревіталізацію пам’яті про ОУН-УПА через «механізми пам’яті» – процес переходу минулого в пам’ять завдяки чотирьом «граматикам пригадування»: мучеництва, агіографії, героїки та пророцтва, що відсилає до релігійного в своїй основі архетипного сюжету протиставлення добра і зла (Давида й Голіяфа), де немає місця «проблемному знанню».

Розглядаючи пам’ять про ОУН-УПА крізь призму категорії «міту» в близькій до структуралістської перспективі, авторка – не використовуючи його як пейоратив – стверджує, що він дає змогу конструювати менш конфліктну пам’ять для конфліктної історії, водночас леґітимуючи нові політичні програми, що виникають на руїнах совєтського тоталітаризму (і в національно-демократичній, і в ультраправій версіях). Цей міт виконує для спільнот насамперед сотеріологічну функцію, що зберігатиме значущість, доки турбулентний історичний період сучасної України триватиме. Однак історичний вимір проблеми – антидемократичний характер ідеології ОУН, репресивні методи, участь у міжетнічних конфліктах – не знаходить місця в граматиках пригадування.

Отже, пам’ять про ОУН-УПА присутня в національному історичному наративі не тому, що Україна обрала курс на авторитаризм, а тому, що вона обрала курс на десовєтизацію. Юрчук наголошує, що ситуації з пам’яттю про ОУН-УПА в Україні властива відсутність монопольної версії. Аналізуючи рівненські кейси: монумент Климові Савуру, пантеон героїв в урочищі Гурби та пам’ятник генерал-хорунжому Тарасові Бульбі-Боровцю в контексті локального сприйняття, – авторка говорить про «амальґамовану пам’ять» (amalgamated memory) – плинну сукупність суперечливих і часом узаємозаперечних елементів, які поєднують у собі національний наратив із совєтськими ідеологемами. Це проявлялося і на рівні рецепції (що показували насамперед студентські есеї, які досліджувала авторка), і на рівні символічного означення простору, де пам’ятники новим героям стилістично мають відбиток мілітаризованої совєтської естетики, видозмінений релігійною символікою.

Дуже добре, що ця виважена праця вийшла друком англійською мовою, позаяк вона могла би допомогти закордонній фаховій авдиторії нюансованіше розуміти специфіку політики пам’яті в сучасній Україні. Однак припущення про масштаби поширення патерну «амальґамованої пам’яті» на локальному і національному рівнях потребує окремих досліджень, з огляду на емпіричну базу праці.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій