Міколай Лозінський. Reisefieber

Січень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
943 переглядів

Львів: ЛА «Піраміда», 2013.

Прозовий дебют польського письменника Міколая Лозінського українському читачеві було презентовано на XX Львівському форумі – вже через сім років після появи книжки, за які твір засвідчив свої силу та глибину. Нині роман читають сімома мовами світу, а його автора називають одним із найцікавіших феноменів польської сучасної літератури.

Німецьке «Reisefieber», що дало назву романові, можна перекласти як «тривогу перед мандрівкою» і, власне, це й визначає атмосферу цілого твору. Автор запрошує в мандрівку лабіринтами власної пам’яті й закутками спогадів, яку й сам здійснює разом із читачем. Голосом персонажа Лозінський озвучує внутрішні діялоги людини, смертю матері покликаної у своє вже давно покинуте дитинство. Він екстеріоризує тонкі стани людини, які зазвичай лишаються невидимими в спілкуванні й розкриваються через почуття любові та дружби.

Розплутування вузлів пам’яті з позиції «невідворотного тепер» нагадує радше фантазування, ніж відтворення правдивих подій минулого. Уявне завжди межує з реальним на шляху пошуків власного «я». Наратив оповіді переривається асинхронними споминами різних учасників одних і тих самих подій, поступово наповнюючи їх змістом. Ці події – перехрестя просторів пам’яті, уяви та сновидіння.

Персонаж книжки, письменник і журналіст, – це своєрідний Одисей у пошуках власної цілісности. Він скеровує свій корабель вітрами нестримних спогадів і опиняється між своєрідними сцилою та харибдою – образами матері та коханої, між минулим і теперішнім. Врешті він зводить між двома жінками міст, знайомлячи їх у своїй уяві.

Читання роману загострює відчуття плинности й плідности часу. Час, який вимірюється запізненнями і повсякденними справами, час, який ховається в речах, час, який не змінюється взагалі й розділяє континенти. Паралельний часопростір «модерного роману», в якому головний герой фіксує всі найвдаліші репліки та кінематографічні жести зі свого життя. Переживання часу в самоіронічних і трагічних формах приводить персонажів до думки про неможливість доступитися до минулого.

Завдяки романові Міколай Лозінський здобув не типову для молодого автора славу зрілого та виваженого письменника, лаконічного й уважного до деталей. І вже потвердив її двома наступними романами: «Казки для Іди» (2008) і «Книжка» (2011).

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій