Оксана Забужко, Дирк Браунс.... Radar / Радар

Грудень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
253 переглядів

№ 02
2010.

Цей номер часопису не має спільної для всіх авторів теми. Втім, у царині літератури тема завжди залишається всього лишень умовністю: після того, як великий Сартр написав «Нудоту», нудних тем більше не існує. Тим паче, що кожен з українських, німецьких і польських авторів, чиї тексти вміщено в «Радарі», пишучи їх, напевне шукали «тем вічних». А тимчасом, прочитавши журнал, можна переконатися: тексти в ньому – істотно різного калібру. І річ не в тім, що редакторам вдалося поєднати непоєднуване: масове й елітарне, зріле й зовсім юне, майстерне і не зовсім зграбне. «Радар» – наче місто контрастів, виразних, як різниця між літературним процесом «у нас» і «у них», а це якраз те, що не може не впливати на інтенсивність і – зокрема – на якість письма. Одні автори викликають почуття поваги, інші – набагато ширший спектр: від обурення до захвату. І, нарешті, рефлексії, на які надихають далеко не всі з опублікованих у журналі адептів красного письменства.

Якщо говорити без евфемізмів, українські автори у товаристві колеґ із Польщі та Німеччини виглядають не так яскраво, ніж коли б вони самі собі верховодили на літературному олімпі. Навіть цариця й богиня Оксана Забужко, попри всю її силу таланту в «Поверненні до Ґраца», де вона оповідає історію життя чи пак, точніше, історію нездійсненої мрії свого діда, містику міста і про себе, навряд чи затьмарить недозованою собою проникливого персонажа з роману-репортажу «Кафе Авшвіц» Дирка Браунса. В’язень Януш, який приїздить через багато років до Освєнциму, стає німим докором людській історії з усіма її високими законами драматургії та божої справедливости. Здавалося б, що нового можна сказати про концтабори і до яких емоцій апелювати? Браунс – знайшов, як зачепити за живе і вкарбуватися в пам’ять.

Матіас Ґеритц у «Школі риторики для адвокатів» виписує потік свідомости тренера з риторики, який учить юристів аналізувати мову власного тіла. Тоді коли тіло самого вчителя давно його не слухається. Дуже переконливою своєю наївною свідомістю є героїня Катажини Совулі, яка судиться з чоловіком за кота і м’ясо та ніяк не пробачить колишньому коханню його коханок. Однак під час розмови зі священиком наполягає на тому, що мусить отримати розгрішення.

Цікаві парадокси чекають на читача і в прозі Губерта Климко-Добжанецького, Саломе Віланд, Марти Сирвід, Галини Ткачук і Лариси Денисенко. В окремому розділі – поезія на будь-який смак: Катерина Бабкіна, Юлія Стахівська, Ірина Шувалова, а також Том Шульц, Йоана Лєх, Ян Ваґнер, Конрад Войтила і Цезарій К. Кендер. І як бонус – фейлетон Марціна Вілька «Холодні закуски» з рецептом бестселера.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
«Кур’єр Кривбасу» за січень–березень 2017 року розпочинається строкатим прозовим блоком. «...
Ярослава Тимощук ・ Грудень 2017
Збірник репортажів польської авторки Катажини Квятковської-Москалевіч — це книжка про Україну, в...

Розділи рецензій