Анете Мінґельс, Кристіан Цендер, Олег Лишега та Василь Махно... Radar, 2011, № 2 (4)

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
265 переглядів

Починаючи від четвертого числа, редакція «Радару» дещо змінила – чи пак, уточнила – початковий концепт видання. «Радар» з’явився на світ, щоби висвітлювати культурний (а передовсім – літературний) простір трьох країн: Німеччини, Польщі, України; однак, цілком слушно, від початку окреслював цей простір радше мовно, ніж географічно. Скажімо, німецькомовний літературний простір представляли автори не лише з Німеччини, а й з Австрії, а також Швейцарії, якій і присвячено «коралове» число журналу (кожен новий випуск поки що має свій унікальний колір обкладинки).

Втім, про переосмислення концепції проєкту свідчить не так звернення до швейцарського красного письменства, як вихід (здається, вперше) поза перелік із трьох офіційних мов проєкту: роман «ЗасНер» швейцарського прозаїка, поета і драматурга Арна Каменіша, уривок із якого вміщує «Радар», написано ретороманською мовою: «Тобі ще вчитися і вчитися, каже ватаг свинареві. Ти ніколи не станеш у цьому житті ватагом, можу хоч і на теля закластися. А якщо й станеш, то хіба в наступному житті. Ватаги з неба не падають, ватагами народжуються. Як і свинарами».

Відкривають число два есеї – «Залишатися чужим, бути своїм. Про писання в Швейцарії» Анете Мінґельс та «Символічний щоденник» Кристіана Цендера. Якщо Мінґельс оповідає про те, як вона, хай і мешкаючи в Швейцарії багато років, залишається (і то, здається, не за власним вибором) не-швейцарською письменницею, то молодий письменник Цендер наголошує, що Швейцарія дала йому «дитинство поза межами історії», ба більше, «поза межами уявлення, що історія існує взагалі».

У доволі розлогій цього разу поетичній рубриці подано вірші Юлії Фєдорчук та Адама Відемана з Польщі, німкені Нори Ґомринґер, швейцарця Юрґа Гальтера, українців Олега Лишеги та Василя Махна. Есей Юрія Андруховича «Мюнхен, 1992» (з іще не виданого тоді «Лексикону інтимних міст») сусідить із «Омертою» Тараса Прохаська, де цілком на Прохаськів лад флористика приводить до бога, а наша країна нагадує перекинуті через плече переобтяжені бесаги або підвішене на нитці яблуко.

У рубриці «Проза» вміщено фраґмент повісти «Ехолот» швейцарки Карин Рихнер (письменниця оповідає історію щасливого кохання, яка нещасливо завершилася) та повість молодого польського прозаїка Яцека Ванґіна «Відвідини».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій