Анджей Фрішке. Пристосування і опір: дослідження з історії Польщі 1945–1980 років

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
246 переглядів

Переклала з польської Марта Боянівська
Київ: Дух і Літера, 2017.

Книжка польського історика Анджея Фрішке розповідає про формування та еволюційний розвиток опозиції до комуністичного режиму в Польщі. Чимало уваги присвячено політичній думці та мотиваціям, які дають змогу зрозуміти поведінку людей. Автор виокремлює та аналізує різні позиції поляків, діяпазон яких відображено в назві. Зокрема, зауважує, що переважало пристосування, яке мало різні відтінки, але був і опір, часто неоднорідний і спрямований лише проти певних аспектів функціонування системи. Еволюційний розвиток антикомуністичної опозиції мав свої закономірності: спочатку йшлося про індивідуальну відвагу, але згодом був і опір цілих середовищ. Дослідницька парадигма, яку польські історики сформували ще перед 1989 роком, передбачає, з одного боку, відхід від тієї картини історії, яку накинула комуністична влада і яка оцінювалася винятково за ідеологічними та політичними критеріями, а з другого — прагнення подати якомога об’єктивнішу картину, що враховує часові обставини, особливості умов, ментальність, обмеження для людей і груп. Завдяки такому підходові, як стверджує Фрішке, осудові було піддано комуністичну систему і досить обережно давалися оцінки діям людей. Зокрема, членів Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) не трактували як «абсолютне зло», оскільки і в таборі влади можна спостерігати неоднорідність позицій. Як пише автор, «передусім нас цікавило “як воно було” і “чому так було”, а не оцінювання, менторство, тим паче накидання на себе ролі прокурора».

Дослідження охоплює 1956–1980 роки, час найбільшої стабільности ПНР, коли пристосування було повсюдним, а дієвий опір чинили одиниці. Фрішке аналізує різні джерела: документи з архівів, зокрема колишньої керівної партії та польських комуністичних спецслужб, а також архівів, що їх зібрали редактор «Культури» Єжи Ґедройць та громадський діяч Станіслав Стомма; позацензурні видання, публіцистичні статті і брошури. Крім того, вміщені в книжці дослідження стосуються історіографії Третьої Речі Посполитої, якій притаманні визнання ПНР як одного з етапів історії Польщі, наголошування цінностей свободи й незалежности, усвідомлення складности людських мотивів і вчинків.

Відкриває книжку стаття, в якій проаналізовано сприйняття ялтинсько-потсдамських домовленостей у польських політичних концепціях 1945–1947 років. У польській політиці автор виокремлює та аналізує три основні погляди на рішення Великої Трійки щодо Польщі: 1) прибічників Польського комітету національного визволення, де домінувала комуністична партія; 2) польських політиків, які погодилися з рішенням Ялтинської конференції і спробували домогтися її виконання; 3) польських політиків, які не визнали ялтинських домовленостей і згуртувалися довкола конституційного польського уряду в Лондоні.

Далі Фрішке звертається до відправного хронологічного пункту своїх досліджень — жовтня 1956 року, першої серйозної кризи комуністичного режиму в Польщі, зумовленої послабленням здатности верхівки ПОРП наглядати за поведінкою керівництва нижчих рівнів та збоєм у системі контролю за партійними інстанціями. Внаслідок цього, зауважує автор, виникла можливість на шпальтах деяких часописів та на зборах висловлювати думки, які відрізнялися від тез, що їх поширювала керівна верхівка ПОРП. Саме в цей час можна говорити про народження організованого опору. 1956 року, пише Фрішке, з’явилося два суб’єкти колективних подій: «верхівка» партійного апарату і плюралістичний рух інтеліґенції та студентської молоді. Криза системи проявилася й у тому, що відбувалося дедалі ширше вивільнення суспільства від накинутого шаблону поведінки. Дослідники по-різному оцінювали жовтень 1956 року: більшість істориків звертали увагу на пом’якшення комуністичного режиму, однак дехто припускав, що результатом стало часткове схвалення комуністичної влади, виникнення своєрідного симбіозу між нею та суспільством.

Міркуючи про 1956–1970 роки, Фрішке намагається з’ясувати причини й виокремити розмаїття проявів пристосування та опору. Позиції пристосування сприяла багаторічна стабільність влади ПОРП і переконаність, що альтернативи чинному порядкові немає. Пристосування передбачало винагороду і полегшувало кар’єру. Водночас, попри пом’якшення режиму, партія не відмовилася від намагань повернути собі повний контроль над суспільством, накинути йому власну систему цінностей і змусити дотримуватися поведінки, визначеної певними ритуалами. Народжувався опір, оскільки система заборон і контролю глибоко вражала почуття істини та справедливости. Пристосування і опір проявлялися по-різному, залежно від різних чинників: ідейних переконань, професійної діяльности, особистої відваги тощо.

Окремі статті присвячено протестам у комуністичній Польщі. Досліджуючи протести 1968 року, Фрішке зосереджується на проблемі, якої до нього не порушували: на масштабі суспільних заворушень поза великими академічними середовищами. Що стосується протестів 1976 року проти поправок до Конституції, то, попри те, що петиційний рух того часу, на перший погляд, зазнав поразки, він насправді досягнув успіху: відбулося пробудження інтеліґенції, а завдяки їй — інших суспільних груп. Протести продемонстрували руйнування пропаґандистського міту про одностайність нації та заклали передумови для подолання пасивности і звички мовчати.

Фрішке простежує процеси ерозії старої системи та кардинальні зміни свідомости в 1976–1980 роках, що стало передумовою «Солідарности». Важливу роль для організації антисистемного опору й формування нової політичної культури відігравали часописи. Саме тому в книжці є статті, присвячені часописам «Robotnik», «Tygodnik Solidarność», «Kultura». Фрішке присвячує особливу увагу «Культурі» та її редакторові. Він пише, що в багатьох своїх пророцтвах Ґедройць помилявся, але мав слушність у практичних рекомендаціях, коли заохочував інтеліґенцію виявляти більшу відвагу, коли повторював, що зміни стануть можливі завдяки об’єднанню зусиль її та робітників, коли заохочував поляків цікавитися долею росіян, литовців, українців.

Завершує книжку стаття, в якій автор намагається визначити найважливіші чинники змін у Польщі протягом сорока років, від 1948 року до часу, коли країна здобула свободу та незалежність.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій