Дмитро Малаков. Прибуткові будинки Києва

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
182 переглядів

Київ: Кий, 2009.

Цю книжку Дмитро Малаков написав іще 1993 року, але поки рукопис чекав на видавця, дослідження із цієї теми публікували інші.

Багатоквартирні прибуткові будинки у великій кількості (понад тисячу) постали у Києві під час «будівельних лихоманок» 1895–1901 та 1907–1914 років. Ті «гарячки» були спричинені зростанням населення і перетворенням Києва на столицю цукроваріння (кияни жартували, що нові будинки стоять на цукровому піску). Але головною причиною стала потреба у житлі родин із доволі чисельного «середнього класу», чий достаток не дозволяв збудувати або придбати власний будинок і змушував винаймати квартиру. Таких наймачів – освічених, добре обізнаних із мітологією, наділених смаком до деталей і здатних «відчитувати» відомі культурні сюжети, – принаджували вишукано оздоблені будівлі, тож саме ринок спонукав архітекторів і власників творити досконалі фасади й інтер’єри прибуткових будинків, і саме тому їхні стіни прикрашали путті, каріятиди, атланти, русалки, пегаси, демони, грифони, маскарони, сови, гуси, орли, чаплі, змії, коти, леви, слони, жаби і дельфіни.

Напередодні Першої світової війни вигляд міського центру визначали вже цілі квартали прибуткових будинків. Натомість сам прибутковий будинок із огородженим подвір’ям, фліґелями та «службами» (холодильники, стайня, корівник, ґараж, сарай) був окремим світом, зі своїм побутом і особливим стилем життя «середнього класу».

Цей світ проіснував близько чверти століття – аж поки більшовики сконфіскували будинки, зліквідували їхніх мешканців «як клас» і перетворили кожну окрему квартиру на «комуналку» для п’яти-шести родин. Новим насельникам було вже не до символіки чергування світлих і темних плиток на сходових майданчиках, а викладене мозаїкою «террацо» на підлозі вестибюлю слово «Salve», бенедиктинський девіз на стіні «Ora et labora» чи табула з літерами «SPQR» («Сенат і народ римський») видавалися «панськими витребеньками».

Найкрасивіші прибуткові будинки у центрі міста підірвали чекісти 24 вересня 1941 року, решту підпалили нацисти у перші дні листопада 1943-го. А після війни, згадує автор, до зацілілих прибуткових будинків масово ринули утікачі з колгоспів – ті, «хто звик до рідного порога, від якого стежина вела до хвіртки через власне обійстя, а не на парадні сходи багатоповерхівки».

Наступним етапом руйнування стали капітальні ремонти 1970-х років. Кожну колишню «комуналку» перебудували на 2–3 малі квартири, міняючи втрачені фраґменти майолікових панно кахлями. Прибуткові будинки, за висловом автора, було випотрошено. А тепер ті з них, що пережили війну і ремонти, донищує «ущільнення» центру міста.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Єгор Брайлян ・ Листопад 2017
Бестселер британського історика та журналіста Ніла Ферґюсона присвячено вирішенню одвічних питань:...
Володимир Шелухін ・ Червень 2017
Книжку сповнено дражливими, травматичними спогадами про повсякдення війни: виживання, окупацію,...

Розділи рецензій