Андрій Пучков. Просто неба. Київські нариси

Березень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
76 переглядів

Переклад з російської Роксоляни Свято
Київ: Дух і Літера, 2017.

Культуролог і доктор мистецтвознавства Андрій Пучков є автором численних книжок з архітектурознавства, хоча серед них є й такі, що демонструють розмаїття сфер його наукових і творчих інтересів — від поетики архітектури до урбаністики, від літературознавства й історії літератури до філософії речей і ландшафтів. Ці авторові інтереси відбилися й у «Просто неба». Більшість представлених київських нарисів переклала з російської Роксоляна Свято. Українська версія текстів лексично багата, і перекладачці вдалося зберегти фірмову для автора здатність поєднувати іронію і щирість, ерудицію і прозорість персональних спостережень (у книжці є і концептуальний у структурі текст російською мовою «Рыба Днепр: Прибрежные наблюдения»; після зіставлення його з перекладами можна оцінити їхній рівень і делікатну майстерність перекладачки).

У трьох розділах постають твори різної тематики. Ключами до них є концептуально-метафоричні назви частин: «Київ і земля», «Київ і слово», «Київ і камінь». У першому розділі автор говорить про розмаїття смислових зв’язків між Києвом і Дніпром, барокові сліди в місті та київський модерн. Ці три тексти, попри насиченість інформацією щодо споруд, локацій, імен та посилань на історичні джерела, близькі до філософсько-антропологічного розмислу, хоча тут ландшафт, а не люди є центральним предметом міркувань. Натомість у другому розділі люди виходять на перший план — дослідник римської словесности Юліян Кулаковський, поет Інокентій Анненський, філолог Адольф Сонні. Місто виростає довкола цих постатей, але нариси про них виявляються ще й текстами про університетський Київ. У третьому розділі вповні розгортається й теза Пучкова про диво перетворення уявного на дійсне і його думка про місто-кокон.

Тексти, присвячені літературній історії Андріївського узвозу, нарисові Осіпа Мандельштама «Київ» та творчості київського архітектора Йосифа Каракіса, дають Пучкову змогу проявити себе не лише як мистецтвознавця або історика, а й як літератора. У нарисах різних частин книжки помітні відмінності інтонацій і стилістики. Якщо у першій автор віддається на волю есеїстичного потоку і його тексти балансують на грані художньо-експериментального письма, то в другій і третій частинах відбувається гра між істориком, мистецтвознавцем і оповідачем історій та історії. Приклади цього можна знайти в нарисах «Київський архітектор Йосиф Каракіс», «Адольф Сонні, борець самодостатньої науки», «Кулаковський Рим і Булгаковський Київ». У декількох текстах Пучков постає як прискіпливий дослідник. У книжці цінні і авторові примітки, і вміщена бібліографія. За найяскравіші зразки письма Пучкова-дослідника можна вважати вже згадувану розвідку про Адольфа Сонні й текст про Інокентія Анненського і Юліяна Кулаковського, доповнений публікацією листів другого до першого.

Цілісним і незалежним есеєм є вступний текст «Парабола», який водночас виявляється і способом авторського самоаналізу. Тут Пучков наголошує важливість у всіх нарисах «Просто неба» опозиції статики і динаміки та перетворення уявного на дійсне. Провідними для есею є мотиви продуктивної уяви, химерної ролі історика або спостерігача і, зрештою, сенсу спогадів. Своєрідним ключем до способу читання міста, що його пропонує автор, є присвята «Пам’яті Юрія Тинянова», суть якої читач може розгадувати (чи вгадувати) в різних нарисах.

«Просто неба» є прикладом авторського прочитування міста як тексту, зітканого зі споруд, слів, символів, позначок, малюнків і дрібних автографів персон знаних і забутих. Автор уважний не лише до київських архітектурних знаків і міток ландшафту, що потребують ґрунтовних знань з історії, а й до переживання себе в місті і міста в собі. Час від часу він ніби зупиняється на прикордонні сприйняття і дії, пізнання і споглядання, що особливо помітно у нарисах «Намісництво київського модерну», «До літературної історії Андріївського узвозу» і «Рыба Днепр». Окуляроцентризм властивий текстам Пучкова, адже й сам автор пов’язує свої есеї і загалом письмо з дієсловами «озиратися» і «придивлятися». Проте налаштований на діялог із автором читач знайде й інші мітки, пов’язані з роллю зору у феноменології сприйняття міста. Візуальний ряд, що супроводжує тексти, підібрано вдало: малюнки Світлани Сімакової сусідять зі світлинами й автографами тих, про кого пише автор, листівки й фото різних століть розташовуються поруч із зображеннями проєктів, тож пара «уявне–дійсне» знов опиняється в центрі уваги.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Схожі рецензії

Сергій Гірік ・ Серпень 2018
Збірник статтей відомого американського дослідника їдишомовної літератури й культури Геннадія...
Ганна Протасова ・ Серпень 2016
У книжці зібрано літературно-критичні та есеїстичні нариси Миколи Рябчука, більшість із яких...

Розділи рецензій