Упорядкування, підготування тексту, стаття та коментарі Богуміли Бердиховської. Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури»

Березень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
230 переглядів

Переклад з польської Софії Грачової, Олега Маєвського, Дзвінки Матіяш; післямова Григорія Грабовича; відповідальний редактор Юрко Прохасько
Київ: Критика, 2005.

В европейській історії небагато набереться прикладів того, як діяльність інтелектуалів – не придворних ідеологів, а незалежних мислителів – стає-таки наріжним каменем політичної практики і тривалої політичної стратегії суспільних та державних еліт. Інтелектуал рідко коли може похвалитися таким очевидним, цілковитим успіхом своєї програми – та ще й за життя. Засновник і незмінний редактор польського еміґраційного часопису «Культура» Єжи Ґедройць працював на це кілька десятиріч, але таки домігся.

Це сьогодні, ставши після 1989 року альфою та омегою польської зовнішньополітичної доктрини і прикладної політики, ці засновки виглядають так струнко й самоочевидно: для свого ж добра Польща мусить зректися решток великодержавних рефлексів і претензій на повернення «Східних Кресів» у межах передвоєнних кордонів; для свого ж пожитку польське суспільство повинно не просто змиритися з утратою Львова та Вільна, але й по-справжньому захотіти правдивої державної незалежности на «просторі УЛБ» – України, Литви й Білорусі; тільки маючи добрих і вдячних сусідів на Сході, можна розраховувати на безпеку Польщі... Натомість у час формулювання такого погляду його поділяла геть мізерна група польських інтелектуалів і політиків, а суспільний ефект був зникомий. Оголошування цієї програми виглядало не ідеалізмом навіть, а просто-таки інфантилізмом. Ніщо не промовляло на користь її слушности, мало того – більшість поляків трактували таку позицію як відверто зрадницьку.

Але Єжи Ґедройць мав усе, що визначає ідеального редактора: реалістичну (як з’ясувалося) та багатовимірну концепцію, ясний, незакаламучений «почварами минулого» погляд для точної оцінки подій, виняткове чуття історії, політичний інстинкт, розуміння людей і того, чого від них можна сподіватися, вміння згуртовувати й заохочувати, неправдоподібну працьовитість, розуміння ієрархій талантів і вартостей. А ще – наснагу йти проти течії. І тому зумів вирішально вплинути на зміну всього модусу польського сприйняття себе та сусідів, закласти інтелектуальні та світоглядні підвалини теперішніх добрих відносин (до того ж піднесених до ранґу непідважальної політичної стратегії) між нашими країнами. Очевидно, це було можливо лише на еміґрації – в тому просторі відносної свободи, за яку переважно доводилося платити тяжкими поневіряннями й абсолютною тугою.

Парадокс (який, правду кажучи, межує зі скандалом) полягає в кричущій неспівмірності внеску «Культури» в інтелектуальну та моральну атмосферу польсько-українських стосунків і вкрай обмеженої обізнаности з його вагою в Україні. Тому появу антології найпоказовіших текстів про українські або українсько-польські справи найважливіших польських та українських дописувачів «Культури», що її уклала Боґуміла Бердиховська, можна і навіть належить трактувати як необхідну, проте далеко не достатню передумову нашого нового-старого знайомства. «Близнята ще зустрінуться», – пророчо сказав колись Ігор Костецький.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій