Ярослав Грицак. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886)

Не зазіхаючи на царину літературознавства, історик Ярослав Грицак пише біографію літератора, який своїм внеском в історію заслужив увагу не лише від шанувальників красного письменства, бо визначально вплинув на формування ідентичности багатьох своїх сучасників. Дослідник, зрозуміло, знає кінцевий наслідок Франкових інтелектуальних зусиль, але відкидає, як він каже, «одну з найбільших спокус в історіописанні» – телеологію, намагання оголосити той варіянт розвитку історичних подій, що вже зреалізувався, єдино можливим і наперед визначеним. Погляд на Івана Франка як на національного поета і навіть національного провідника, що ставив собі за мету перетворити руське селянське суспільство на українську модерну націю, безперечно слушний, але в обмеженні цієї багатогранної особистости лише до такої функції стільки ж правди, скільки було її в радянському франкознавстві, що силкувалося подати «Каменяра» винятково як «революціонера-демократа». Автор аналізує все розмаїття можливих ідентичностей Івана Франка, який замолоду «потрафив бути і соціялістом, і феміністом, й атеїстом, і проповідником вільної любові». Він розглядає особистість поета на тлі малих спільнот, із якими той узаємодіяв (присвячуючи кожній із них спеціяльний розділ: «Франко та його селяни», «Франко та його Борислав», «...та його жінки», «...його євреї», «...його читачі»), а літературні тексти ставить у контекст тієї доби, у якій вони виникали. Тобто намагається співвіднести особисті мотиви творення модерних ідентичностей і суспільні можливості, що існували для цього на батьківщині письменника – в австрійській Галичині, яка упродовж Франкового життя (1856–1916) була об’єктом докладання самоствердних зусиль українського, польського, єврейського та російського націоналізмів. На момент народження Франка тут можна було нарахувати найбільше кількасот, якщо не кількадесят людей, які думали про себе як про українців; на час його смерти число їх зросло настільки, що в Галичині заговорили про її «українське завоювання». Ярослав Грицак пропонує читачеві поміркувати над тим, скільки випадковости і скільки закономірности в тому, що здійснилися пророчі візії Івана Франка, а не, припустімо, галицького москвофіла Івана Наумовича, який був певен, що в Галичині ніколи не скажуть: «Я не русскій, я українець».

Зміст

Вступ. Мікроісторія макролюдини   7

Частина перша

Франко та його часи   21

Розділ 1. Пограниччя під тиском змін   23

Розділ 2. Загадки Франкового народження   41

Розділ 3. Раннє дитинство   59

Розділ 4. Шкільні роки   77

Розділ 5. Між малою і великою батьківщинами   101

Розділ 6. Чи мали селяни батьківщину?   125

Розділ 7. Великий перелом   143

Розділ 8. Відомий деморалізатор Русі   173

Розділ 9. «Журнала, журнала лиш нам ще потрібно!»   197

Частина друга

Франко та його суспільство

Розділ 10. Франко та його світогляд   217

Розділ 11. Франко та його селяни   241

Розділ 12. Франко та його Борислав   273

Розділ 13. Франко та його жінки 303

Розділ 14. Франко та його євреї   335

Розділ 15. Франко та його читачі   365

Розділ 16. Як Франко став генієм   385

Розділ 17. Пророк у своїй вітчизні   407

Висновки   433

Примітки   441

Додатки   543

Список літератури і джерел   557

Список ілюстрацій   603

Іменний покажчик

Географічний покажчик

Список скорочень