Вацлав Гавел. Промови та есеї

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
239 переглядів

Переклад з чеської Тетяни Окопної, Євгена і Ольги Перебийніс, Радка Мокрика.
Київ: Комора, 2016.

Питання етики, її співвідношення з політикою, сутність етосу і ціннісні засади існування людської істоти є наскрізними темами статтей, есеїв та художніх творів Вацлава Гавела. Повноцінна презентація корпусу його творчости українською мовою поки що залишається завданням для українських видавців. Анотована книжка містить п’ять текстів, написаних у 1970–1980-х роках. В обраних творах проступають не лише маґістральні для Гавела теми, мотиви й риси його стилю, а й сам спосіб його мислення і висловлювання, майже завжди вкорінений у практично-філософський ґрунт. У післямові «Три зустрічі із Вацлавом Гавелом» Мустафа Джемілєв чіткими штрихами окреслює своє ставлення до чеського письменника та громадського діяча і серед усіх можливих означень його персони обирає два: демократ і прекрасна людина. І хоча короткий текст-спогад лідера кримськотатарського національного руху вміщено наприкінці збірки, він звучить радше не як постскриптум, а як один із можливих ключів до актуальности сенсів, закладених у текстах Гавела, який протягом декількох десятиліть нагадував читачам і слухачам про сумління, гідність та людяність. Гавелові тексти можна назвати текстами сили. Його твори ніколи не були текстами крику, це радше тексти спокою, впевнености і принциповости. Характерною особливістю всіх п’яти творів є те, що автор говорить із горизонту існування соціялістичної Чехословаччини, проте обговорювані питання актуальні й нині.

Скажімо, у «Листі до Ґустава Гусака» він міркує про моральне відродження і моральне виродження суспільства, «розвиток справді людських аспектів життя» та про силову державу, що безжально урізає людське в людині. Осмислюючи значення етичного страху та екзистенційного тиску, що їх може використовувати держава для «форматування» щоденного життя громадян, Гавел виходить на розуміння ролі байдужости й гри співвідношення приватного і публічного в занепаді культури та наростанні моральної кризи в суспільстві. Він називає культуру головним інструментом самоусвідомлення, декілька разів згадує про клімат культурности, необхідний для потужних спалахів у розвитку суспільства, про зв’язок між кастрацією культури та моральною імпотенцією народу.

Задавнені проблеми сучасного глобалізованого світу виразно проступають у Гавелових міркуваннях. В есеї «Політика і сумління», написаному на початку 1980-х, автор зазначає, що Західна Европа припускається прикрої помилки у сприйнятті тоталітарних режимів, бо не розуміє їхньої суті. Гавел називає тоталітарні режими опуклим дзеркалом сучасної цивілізації і водночас відчайдушним закликом цієї цивілізації до генеральної ревізії власного самосприйняття. Отже, вони є попередженням і ґротескним збільшеним образом власного глибинного спрямування західного раціоналізму, тобто аванґардом глобальної кризи цивілізації. Тому Гавел і говорить про пошук розумної альтернативи саме для західноевропейської людини та про необхідність протистояти ірраціональному наступові анонімної і безособової влади ідеології. Він пропонує вірити голосові сумління і називає себе прихильником «аполітичної політики» — такої, що «є одним зі способів пошуку та віднайдення сенсу життя, того, як його боронити і як йому служити». Гавел називає таку політику непрактичною, проте можливою, адже вона є політикою людини, а не апарату.

Гавел мав виняткову здатність влучно згадувати важливі ідеї, акцентуючи на продовженнях окремих смислів. Прикладами цього є звернення до ідеї «солідарности вражених» Яна Паточки або до окремих ідей Еразма Ротердамського. Але його тексти не захаращено цитуваннями чи демонструванням обізнаности. У них чітко проступає власна позиція тавідсутність страху за неї. Тому ориґінальні Гавелові міркування про сутність історії та історій, єдність і відновлення европейства, відкритість як суть майбутнього і є такими яскравими.

Перекладачам вдалося зберегти унікальність авторових стилю та інтонацій. Тішить і те, що в усіх текстах відчувається індивідуальний стиль кожного з перекладачів. Із творами Гавела загалом поводилися делікатно, однак у виданні таки замало фахових приміток. Бракує коментарів щодо нюансів перекладу в тих місцях, де Гавел згадує про сенси окремих слів не лише в чеській, а й в інших мовах.

Є у виданні й невтішні приклади написання приміток. Чого варта «примітка» до Гавелової згадки у промові «Слово про слово» російського письменника Островського. Сам автор не наводить імені письменника, але згадує його твір «Буря» (саме так перекладено в українському тексті). У чеському варіянті промови ініціялів російського письменника також немає, але йдеться, вочевидь, про п’єсу драматурга ХІХ століття Алєксандра Островського «Гроза», щодо героїні якої існує відомий вислів критика Ніколая Добролюбова про промінь світла у темряві. У цьому місці мала би бути примітка щодо помилки, якої припускається сам Гавел, приписуючи вислів Ніколая Добролюбова Віссаріону Бєлінському. Проте замість бодай згадки про Алєксандра Островського у книжці йдеться про твір радянського письменника XX століття Ніколая Островського. Такі помилки псують загалом непогане враження від видання.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Жовтень 2017
Книжка Михайла Якубовича є науково-популярним викладом історії та сучасного стану ісламу в Україні...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2016
Текст Карла-Германа Фляха просякнуто патосом утвердження лібералізму. Автор базується на тому, що...

Розділи рецензій