Kateryna Pishchikova. Promoting Democracy in Postcommunist Ukraine. The Contradictory Outcomes of US Aid to Women’s NGOs

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
116 переглядів

First Forum Press, a Division of Lynne Rienner Publishers, 2011.

Західна допомога неурядовим організаціям (НУО) у посткомуністичних країнах привертає дедалі більшу увагу дослідників. Крах комунізму стався водночас зі зміною парадигми міжнародного розвитку на користь дрібніших проєктів, і це зробило НУО каналами надання різних видів допомоги й обіцяло відкрити нові можливості. Втім, уважна оцінка результатів цих програм часто приносила розчарування.

Нещодавно перелік літератури, яка вивчає цю проблему, поповнився цікавою та глибокою монографією Катерини Піщикової «Просування демократії у посткомуністичній Україні. Суперечливі підсумки допомоги USAID жіночим НУО».

Американські програми просування демократії рішуче оголошують, що громадський сектор міцнішає (наприклад, що НУО – найефективніший засіб стимулювання демократії), а своїми витратами вони перевершують інших іноземних донорів. Авторка натомість мала змогу як волонтер або частково залучений працівник спостерігати реальність у «громадських» організаціях, що були не більше як джерелом особистого прибутку для людей, які опанували потрібну спонсорам фразеологію просування громадянського суспільства. Ба більше, дискурс громадянського суспільства, запроваджуваний в український політичний простір, залишається незрозумілим для місцевого люду. «Чи донори сліпі, а чи їм просто байдуже? – запитує Піщикова. – Чи місцеві люди нечестиві, а чи просто геть дурні?» [с. 2].

Даючи свою відповідь, авторка базує її на численних інтерв’ю та спостереженнях, зроблених у Вашинґтоні та багатьох українських містах, від Києва, Львова і Харкова до Чернівців, простежуючи багаторівневі обґрунтування причетних до програми USAID із просування демократії. Починаючи свою книжку, вона зосереджується на конкурентних розуміннях громадянського суспільства, що постали за комуністичної доби: ті, що були притаманні східноевропейським письменникам і митцям, які відступили від чиновництва у «друге суспільство», і властиві «мовчазній більшості» громадян приватні форми опору чиновництву, що виявлялися в особистих зобов’язаннях щодо піклування про добробут їхніх сімей і друзів. Піщикова досліджує розбіжності між цими двома розуміннями громадянського суспільства та відмінними дискурсами, прийнятими у західних програмах просування демократії. Вона показує, що іноземні діячі, які впроваджують західні проєкти, самі є виплодом індустрії розвитку, яка штовхає їх до технократичних (та імперіялістичних) засновків. Замість намагатися плекати місцеві розуміння демократії та громадянської участи, програма будівництва демократії USAID звертається до поширення американських моделей розширення жіночих прав і свобод та до самодопомоги (так побудова «відчуття власної гідности» стає вирішенням для проблеми сексуального рабства).

Як це впливає на український жіночий рух? Піщикова вказує на прагматичне сприйняття та особисті маніпуляції, так, як це було за комуністичних часів. Витворено ієрархію із місцевою елітою спеціялістів із розвитку НУО (вони, працюючи на іноземні аґенції, просувають їхні моделі сприяння – через нескінченні «тренінґи» та «тренінґи тренерів») і місцевим громадянським суспільством громадських організацій, багато з яких перейняли уявлення про громадянське суспільство та ґендер від комуністичної доби, але, щоб здобути ґранти, мавпують фрази, як цього від них очікують донори. Місцеві професійні діячі НУО діють усупереч задекларованій меті просування демократії (наприклад, здобуваючи іноземне фінансування для себе самих та близьких друзів), але вони далекі від уже наявних жіночих організацій (навіть антагоністичні щодо них), не кажучи про широкі кола простих громадян, чиї цінності відмінні від того, що очікують від них іноземні аґенції. Піщикова вважає ці наявні організації більше співзвучними з місцевими громадянськими особливостями, але іронія полягає у тому, що вони не отримують достатнього фінансування і зрештою марґіналізуються.

Аналіз дискурсу розвитку та його місцевих прочитань, що його здійснює дослідниця, пояснює мотивацію, яка спричиняє відновлення совєтських стилів прагматичного прийняття місцевими НУО нових офіційних категорій, через які охочі отримати ґранти мають навчитися розуміти політику та громадську діяльність. Однак відчувається, що авторка, можливо, спровокувала нові питання, які залишаються без відповіді. Чи є головними антигероями в історії незавершеної демократизації України донори та їхні цинічні місцеві спільники? Яка роль місцевих політичних еліт у підриванні громадянських кампаній? Чи має місцевий НУО-активізм якісь реальні політичні успіхи? В той час, як НУО вочевидь мало переймаються залученням ширшої громадянської участи та, здається, беруться за здебільшого невластиві завдання, треба присвятити більше простору для розуміння, коли НУО будуть здатні досягти певної форми, яка могла б закоренитися в Україні. Наприклад, нині чимало університетів і коледжів закрили центри ґендерних студій, і виглядає, що невелика, проте щораз більша спільнота дослідників ґендерних студій це схвалює. Так само, 2001 року жіночі та молодіжні НУО в Україні змогли створити коаліцію, щоби провести закон про запобігання домашньому насильству, перший такий серед посткомуністичних країн. Цей закон, попри численні проблеми з його впровадженням, здається, створив оперативне поле для майбутньої активної боротьби за жіночі права.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Ростислав Загорулько ・ Вересень 2016
Число із назвою «Головою об стіну» присвячено консервативній революції у Польщі. Об’єктом уваги...

Розділи рецензій