Леонід Фінберг. Про різне і трохи про себе

Лютий 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
315 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2018.

Міркуючи про колізії книговидання в Україні, роль інтелектуалів та інтелектуальні осередки, Леонід Фінберг стверджує: «Ми належимо до покоління, яке робить уперше багато речей. А першість — це разом із тим і відповідальність». Проте в книжці часто йдеться не про покоління, а про смислові зв’язки між людьми різного віку, що уможливлюють розвиток і майбутнє. Якби у виданні, окрім іменного, був іще й покажчик понять, то лідерами стали би такі: пам’ять, діялог, порозуміння, інтелектуальна книжка й осередок, гуманітаристика, майбутнє, сумління, спротив, гідність, надія.

Майже половина видання — це три інтерв’ю Фінберга, присвячені його біографії, видавничій діяльності, роботі директором Центру досліджень історії та культури східноевропейського єврейства Національного університету «Києво-Могилянська академія». У першому переважають мемуарні інтонації, у другому — міркування щодо розвитку українського книговидання в галузі гуманітаристики, у третьому можна знайти розповіді про здобутки Центру й міркування щодо перспективних напрямів розвитку юдаїки в Україні.

Фінберг здобув технічну освіту і довгі роки свого «першого життя», за його словами, займався «не своїми справами», однак «друге» життя — це тісний зв’язок із гуманітаристикою. Він згадує радянські часи, батьків, післявоєнне дитинство і юність, знайомства із яскравими особистостями, дрібні деталі побуту і роботи в проєктному бюрі, пошук джерел для самоосвіти в химерні, а часом і небезпечні 1960– 1980 роки, постійну можливість бути допитаним-заарештованим. Фінберг має виняткову здатність влучно окреслювати особисті риси тих, про кого мовить. Так само лаконічно характеризує й проєкти Центру, яким керує, і видавництва «Дух і Літера», розповідає історії появи окремих книжок, народження книжкових серій або ідей наукових семінарів, на яких було об’єднано зусилля філософів, соціологів, істориків, дослідників культури і перекладачів (у книжці згадано сотні осіб із кола гуманітаристики; виданню таки бракує бодай коротких коментарів для ширшого кола читачів).

Цінними є міркування про роль інтелектуалів, інтелектуальних осередків та інтелектуальних книжок у світі; про соціяльно-психологічний спадок радянського часу, необхідність досліджувати сучасні суспільні зміни і зберігати здобутки моральних авторитетів із кола дисидентів; про креативне мислення і глобальні виклики сучасного світу. Цікавим є і означення, яке він дає інтелектуальній книжці: це «та книжка, котра допомагає жити в сучасному світі, спираючись на досвід попередніх поколінь». Фінберг є оптимістом: він декілька разів зіставляє українську ситуацію із ситуаціями інтелектуальних осередків в інших країнах, і завжди в його словах є солідна частка надії і гумору.

Виправданим є розміщення саме в частині інтерв’ю кольорових вклейок зі світлинами, що доповнюють різні, поєднані смисловими зв’язками, розповіді. Окремою темою в книжці є розмови про організацію художніх виставок, творчість знакових для Фінберга митців, оповідь про історію появи колекцій друкарських машинок і цеглин, які він зібрав, — і тут таки бракує бодай дрібки ілюстрацій.

Центральна частина видання містить авторський доробок Фінберга: декілька статтей, виступів, соціологічні опитування й міні-інтерв’ю. У статтях постають питання українсько-єврейських зв’язків у перспективі українських інтелектуалів, міркування про цінність і актуальність ідей Ганни Арендт, характеристика радянської тоталітарної безодні, специфіка свідчень про Майдан тощо. Особливий жанр у Фінберговому доробку — опитування-інтерв’ю експертів. Їх у книжці два: перший присвячено значенню пам’яті про трагедію Бабиного Яру для окремої людини і людства, другий — феноменові Помаранчевої революції 2004 року. Фінальним розділом є розвідка, присвячена обговоренню проєкту Конституції СРСР 1977 року, яку Фінберг написав іще в радянські часи самвидаву на доступній тоді джерельній базі. Спільне для всіх частин книжки — необхідність ціннісного зв’язку між минулим і майбутнім. Тому показовими є слова самого Фінберга: «Не може минуле без кінця не давати жити живим — то глухий кут, то ступор, а їм потрібна життєствердна енергія».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Євген Крапивін ・ Квітень 2019
Книжка «Вища лояльність. Правда, брехня і лідерство» колишнього директора Федерального бюра...
Єгор Брайлян ・ Жовтень 2018
Чим був журнал «Перець» – провладною спробою задати відповідний тон настроям населення УРСР чи...

Розділи рецензій